Читать «Відверто про Клавдію» онлайн - страница 3
Дэниел Киз
Вона спостерігала за мною крізь вікно. А коли відчинила двері, щоб впустити мене, щось грюкнуло об підлогу.
Я підстрибнув.
— Дідько, — промовила жінка. — Я й забула.
Вона нахилилася й підібрала довгий ніж м’ясника.
— А це навіщо? — загорлав я та відступив, уявляючи, як вона заганяє цей ніж у мене.
Клавдія здивовано глипнула.
— Він у мене застромлений над дверною петлею, щоб, коли хтось колупатиметься в моєму замку, доки я сплю, він упав і розбудив мене. У цю квартиру тричі вламувалися. Мені справді лячно тут самій, а так у мене є хоч щось під рукою для самозахисту.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб віднайти самовладання. Нарешті я ввійшов, і вона знову замкнула двері, увігнавши ніж на місце.
— Улаштовуйтеся зручніше, — сказала вона. — Мені треба до ванної.
Її квартира — малогабаритне однокімнатне житло. Маленьку кухню відокремлювали від спальні-вітальні дві шафки, заставлені флаконами засобів для укладання волосся, косметикою, вітамінами й консервними бляшанками. Там пахло ароматичним тальком і парфумами. На комоді стояла студійного типу вітальна листівка із зображенням великої потворної жаби, що виголошує гасло:
Дякувати Богові, вона мала почуття гумору.
Я відсунув купу старих газет і рахунків на канапі, щоб звільнити місце й сісти, і поклав свій диктофон на підлокітник її крісла-гойдалки.
Клавдія насупилася, коли увійшла й побачила його.
— Навіщо це?
— Я завжди працюю з диктофоном, — пояснив я. — Мені треба мати можливість переслухати нашу розмову, щоб упевнитись, що я все роблю правильно.
— Розумію, — сказала вона, сідаючи в крісло й енергійно розхитуючись, — але мені це не подобається.
Я схопив диктофон, доки той не впав, і переклав на канапу поряд із собою.
— Невдовзі ви забудете про нього.
— Сумніваюся, — жінка напружила м’язи, а потім розслабилася. — Але до справи.
— По-перше, я б хотів отримати певну картину. Розкажіть про своє дитинство. Яким було ваше життя, коли ви зростали?
Вона похитала головою.
— Не пам’ятаю. Моє дитинство було нещасне — найгірша частина мого життя.
Я хотів був спитати, чому, та, побачивши сльози в її очах, промовчав.
Натомість, доки вона невимушено розповідала про свій арешт, обвинувачення та ув’язнення, я усвідомив, що вона задає напрямок розмові.
Повернувшись додому й прослухавши запис, я виявив, що за три години, які ми провели разом, Клавдія розповіла мені не більше, ніж я вже знав із газет.
Тоді й треба було все це припинити. Але я цього не зробив. Я вже схвильовано передчував, як отримаю нерозказану історію того, що насправді сталося в Огайо в 1978 році, і дізнаюсь, яку роль відігравала Клавдія в тих жорстоких убивствах.
I. Клавдія і «вбивства 22 калібру»
Частина перша. Жертви й підозрювані
Розділ перший
1
У Центральному Огайо панувала одна з найхолодніших зим за всю історію. Штат оговтувався від лиха, яке газети Колумбуса охрестили «Хуртовиною-вбивцею 78-го». Оголошуючи надзвичайний стан, губернатор Джеймс Роудз назвав бурю «душогубом у пошуках жертви».