Читать «Вiра-Вiруня (на украинском языке)» онлайн - страница 4
Василий Павлович Бережной
- Я i сама не знаю, як воно сталося, - сказала Вiруня, схиляючись до столу, щоб побачити, як вiн записує. - Життя якось складається само...
Доки вони розмовляли, Тамара на кухнi зготувала каву з молоком, розрiзала шоколадний торт i все це разом з чашечками, блюдечками та ложечками на легенькiй алюмiнiєвiй тацi занесла до кабiнету. Хотiла поставити на журнальний столик, вже й нагнулася - та так i застигла.
- Та ти вже не чхаєш?! - вигукнула i мало не впустила тацю.
- Що? Справдi... - пробурмотiв Кузьма. - А скiльки ж можна? Остобiсiло...
- Я вже боялася, що ти потрапиш до реєстру свiтових рекордiв... усмiхнулась Тамара, ставлячи тацю.- Прошу, Вiруню, до кави.
Гостя i бiля журнального столика сiла ближче до Кузьми - лiкоть у лiкоть.
- Ви от звикли до кави, - сказала Вiруня, - а в нас рiдко хто вживає.
- Може, не смакує? - спитала Тамара. - Берiть торт.
- Нiчого, дякую.
- Божественний напiй, - проголосив Кузьма, - тiльки я бiльше полюбляю чорну.
Обличчя йому порожевiло, голос змiцнiв. "Одужує просто на очах, радiла i дивувалась Тамара. - Та i я почуваюсь якось бадьорiше. От Вiруня! Але як би перевiрити? Який тут можна провести експеримент?"
Поставивши недопиту каву, Тамара пiшла до спальнi i повернулася з елегантним японським транзистором.
- Ви любите музику, Вiруньо?
Гостя кивнула головою:
- Люблю. А як заспiває Черкаський хор...
Тамара ввiмкнула приймач, прокрутила тумблер, шукаючи музику.
Незабаром крiзь шум i трiск просочилась нiжна мелодiя - певне, скрипка i вiолончель.
- Подобається? - спитала Тамара, ставлячи транзистор на столик.
- Чудово! - просяяла Вiруня.
Тамара пiдсунула транзистор ближче до неї, i звук помiтно посилився. Через деякий час вiдсунула - музика почала стихати, знову поставила ближче нiби замiнила батареї. Сумнiву не було: Вiруня пiдсилює звук, та ще й як! "Бiополе цiєї жiнки, - думала Тамара, поглядаючи на гостю, - має електромагнiтнi характеристики. Треба буде запросити її до нашої лабораторiї. Цiкаве, дуже цiкаве явище!"
- Ой, засидiлась я у вас! - Вiра аж руками сплеснула. - Оце так. Мене ж люди ждуть!
- Та встигнете, - почала заспокоювати Тамара. - Я не знаю, як i дякувати вам, Вiруньо. - Вхопила сумку, що лежала на крiслi, вийняла купюру в двадцять п'ять карбованцiв i простягла ошелешенiй жiнцi.
- Та що ви? З якої речi? - вигукнула Вiруня. - Хiба за те, що погрiлася в теплiй хатi та попила кави? Нi, нi, не вiзьму.
Кузьма Пробус налив собi ще чашечку кави i, попиваючи, мовчки спостерiгав цю трохи комiчну сценку: одна тицяє грошi, а друга вiдштовхує її руку i задкує до дверей.
- Бувайте здоровi, - гукнула Вiруня з порога. - I щоб бiльше не хворiли!
- Постараюсь, - вiдповiв Кузьма, сидячи бiля столика. Нарештi клацнув замок, повернулась Тамара. - Ну, що - взяла? - спитав, доїдаючи кусень торта.
- Нi, ось цей четвертак, - Тамара кинула купюру на столик.
- В такому разi, хай буде менi, - криво усмiхнувшись, Кузьма простяг руку i накрив папiрця долонею. - Наївнячка, хто ж вiдмовляється вiд грошей?