Читать «Вiра-Вiруня (на украинском языке)» онлайн - страница 2

- Ачхи! Ачхи! Ачхи!

- Надумав рекорд встановити? - зауважила Тамара, накриваючи стiл на кухнi. - Потрапиш до книги Гiннеса!

- От напасть! До всiх моїх недугiв - ачхи! - ще й це...

Вазомоторний ринiт? Закапали очними каплями - не допомогло.

Сверблячка в носi заважала страшенно, Тамара вже не пiдсмiювалась, а стривожено позирала на свого молодого чоловiка. Зовсiм розклеївся!

У промiжках мiж чханням Кузьма Пробус таки розповiв дружинi про своє вiдрядження. Самозвана зцiлителька - феномен? Просто смiшно. Якось їй потрапило на очi хирляве, хворобливе дитя. Погано їсть, майже зовсiм не спить i все плаче. Звичайно, воно було пiд наглядом лiкаря-педiатра, але покращення нiяк не наставало. А Вiрi досить було взяти малюка на руки, почукикати, усмiхнутись - i все. Дитина стихла, обличчя освiтилось посмiшкою. Малюк незабаром поправився. Здорово, га? I пiшло: Вiра, Вiруня зцiлює! Попереднiй курс лiкування до уваги вже не береться, про це й не згадують. Вiра вилiкувала!

Або привезли до неї школярика - хлопчик зовсiм облисiв. Десь йому було вiсiм чи дев'ять рокiв, а голова гола, жодної волосини! Батьки возили його й до Києва, показували професорам, хлопець прийняв не один курс лiкування - не допомогло. А от побув у Вiрунi - на бiлому тiм i наче мак посiявся. Через якийсь тиждень материна долоня вiдчула шорстку щiтку... Вiра, Вiруня допомогла!

- Розказують, що так - ачхи! - вона й сама себе називає. Зайде до кого-небудь i вже з порога: "Здрастуйте, Вiруня прийшла!" А ще привезли до неї тяжко хворого астматика... Ачхи!

Кузьма, не покладаючись на пам'ять, узяв свого записника i прочитав дружинi ще кiлька нотаток про "ефект Вiри-Вiрунi", як вiн iронiчно називав медичну практику будiвельницi. У багатьох випадках одужання нiбито наставало цiлковите, в iнших - помiтне полегшення. Одна жiнка середнього вiку пiсля розмови з Вiрунею позбулася алергiї, на яку страждала багато рокiв i яку, звичайно, безуспiшно лiкували фахiвцi.

- А чому ти все це поставив пiд сумнiв? - замислено спитала дружина. Звiдки така упередженiсть?

- Та хоча б тому, що чудес на свiтi не буває! Ти ж фiзик, i не менi ачхи! - тобi пояснювати...

Тамаринi брови зсунулись докупи, жiнка схитнула головою.

- Але ж людський органiзм - це арена зiткнення хтозна-скiлькох сил. Тут вiдоме просто мiзерне супроти невiдомого, хiба не так?

- Та воно-то так...

- То чому ж ти настроївся проти Вiри, ще й не знаючи її, не бачивши?

- Хiба тiльки я? - знизав плечима Кузьма i чхнув. - Он i зав. вiддiлом... Та ти не подумай, що я... Ачхи! Це ж антинауково, ось що головне.

- Ота Вiра, менi здається, добра, спiвчутлива, любить людей. I любить щиро, справдi всiм єством. Тому й допомагає недужим.

- Та ти в мене фiлософ, - спробував усмiхнутись Кузьма. - Доброта як лiкувальний засiб... Ачхи! Оригiнально. Але наукою й не пахне.

Раптом Тамара спитала:

- Скажи по щиростi, ти в дитинствi не мучив тварин?

- Котiв чи собак? Ачхи! Нi, не мучив, але й не цiлувався з ними. А чого це ти раптом...

Жiнка трохи помовчала, а тодi заговорила, не приховуючи iронiї: