Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 5

Нам потрібні були такі люди, які б не тільки добре знали свою спеціальність, але й мали добре здоров'я, сильні, витривалі, пристосовані до похідного життя люди, яких не злякали б нестатки, труднощі та небезпеки, люди, які мали б розвинуте почуття колективізму. Адже часто буває так, що людина, хороша і співчутлива в звичайних умовах, стає неколективною і капризною, як тільки починаються труднощі похідного життя.

Ні, для експедиційної роботи в горах потрібні люди, які охоче йдуть назустріч труднощам, уміють переборювати їх своєю моральною і фізичною силою, відчуваючи від цього радість переможців.

Саме таких людей ми й намагалися підібрати. В основному складі групи, крім мене, було шість чоловік: Сергій Гаврилович Шиманський — альпініст, науковий працівник і бездоганний майстер кольорового фото; український письменник Іван Багмут і композитор Микола Трохимович Коляда, прикомандировані до нашої групи для збирання по дорозі в Тянь-Шань етнографічного матеріалу серед українських переселенців — обидва спортсмени, сильні, енергійні, завжди бадьорі, життєрадісні; Іван Никифорович Лазієв — кінооператор Київської студії науково-технічних фільмів, на диво витривала людина і вмілий працівник, який мав уже багатий досвід кіноекспедицій у різні куточки країни і, зокрема, в Середню Азію; комсомолець Аркадій Редак, співробітник газети «Харківський пролетар» — невтомний весельчак і хороший товариш. Шостим був Франц Цауберер, австрійський комуніст, який емігрував у Радянський Союз — професіональний альпійський провідник. Уродженець Тірольських Альп, досвідчений спортсмен-альпініст, він нудьгував серед рівнин України за горами і з великою радістю погодився взяти участь у роботі нашої групи.

Сім чоловік. Ми вважали групу вже укомплектованою, коли з Академії наук УРСР нам передають листа. З далекої Киргизії до нас звертається незнайома дівчина-комсомолка.

«Прочитавши в московських газетах про експедицію на Тянь-Шань, я вирішила запропонувати свої послуги. Вивчаючи побут тянь-шанських племен, експедиція, звичайно, не зможе обійтись без перекладача. Я б змогла бути таким перекладачем. Сама житель гір Киргизії, я добре знаю звичаї свого народу і свої гори. Правда, наше плем'я ніколи не кочувало поблизу Хан-Тенгрі, і я на цій вершині не бувала. Але ця обставина не заважає мені бути корисною людиною і перекладачем для експедиції. Крім усього цього, я хочу сказати: хай не подумають, що я, як жінка, можу завдати турбот. Кочовик у рідних горах не може завдати турбот. Отже, якщо це моє гаряче бажання збудеться, то я буду щасливою.

Фатіма Таїрова».

— Що ж, — сказали ми, прочитавши листа, — ця відважна дівчина справді може бути цінною знахідкою в нашій подорожі.

І ми ввели Таїрову до складу групи. Вона мала приєднатися до нас по дорозі на Тянь-Шань.

Підготовчі роботи закінчувались.

Рекогносційну групу сформовано. Ми ще раз переглядаємо і ретельно упаковуємо палатки, спальні мішки, альпіністські вірьовки, льодоруби, рюкзаки, штормові костюми та інший похідний інвентар. Лазієв зосереджено перевіряє свої кіноапарати. Усе готове.