Читать «Борці за правду» онлайн - страница 71

— Посваряться, поб'ються, та й знову погодяться! — заспокоював він свою дружину. — Козак без війни не може… Немає ворогів — поміж себе б'ються. Це вже така козацька вдача.

Старого полковннка далеко більше турбувало те, що Марина почала хворіти. Та пораза що зробив Хамамбет, почала нагадувати про себе. Марині часто кололо у грудях, вона кашляла й дуже легко застужувалася.

Так минуло у шлюбному житті Богунів вісім років. Сам Богун став зовсім уже сивий, хоч був ще крем'язний і досить жвавий. Марина ж, хоч і була далеко молодша за нього, зовсім знесилилася своєю хворобою й тільки під добру годину виходила на повітря разом з своїм чоловіком.

У 1662 році до Винниці надійшла звістка, що Україна зовсім розірвалася надвоє і що на правобережній Україні обрато за гетьмана полковника Павла Тетерю. Ця звістка дуже збентежила Богуна, бо поділення України погрожувало її волі. Марину ж вона ще дужче обурила, ніж колишня звістка про обрання гетьманом Виговського, і вона почала умовляти чоловіка покинути зовсім військову службу.

— Ти, Іване, віддав Україні свої молоді літа й свою міць, тепер же, коли ти постарів, то маєш право подбати й про власний спокій.

— Я послухався б тебе, Мариночко, коли б був певний, що Україна лишиться вільна назавжди і що на її волю ніхто не здїйме руку; проте такої певности немає, і через те, поки сила мені сісти на коня, я буду обороняти волю свого народу.

— Так глянь, же, кому ти мусиш коритися! — хвилювалася Марина. — Кого повинен слухитись? Якогось Тетерю, що тільки й відомий став людям через те, що одружився з дочкою гетьмана!

— На те була воля козацтва, щоб обрати Тетерю за гетьмана, і я повинен йому коритися.

— Воля козацтва — ти говориш? Розпитай козаків, що прибули з Чигирину… Вони скажуть тобі, чия то була воля… Воля тієї горілки, що Тетеря викочував козакам десятками кухлів, та тих грошей, що він роздав. Хто про Тетерю чув під ті часи, коли ти з Хмельницьким віддавав своє життя за Україну та здобував козакам невмирущу славу?

З хвилювання Марина почала кашляти і у неї пішла з горла кров. Наляканий Богун взяв її на руки і, однісши на ліжко, почав заспокоювати, кажучи, що скоро він вчинить її волю, покине полковницький уряд і виїде жити на хутір.

Після цього випадку Маринина хвороба пішла хутко до свого сумного кінця. Вона вже не вставала з ліжка й танула, як свічка. Богун бачив недалекий кінець своєї любої дружини, і серце йому розривалося, але ні один з знахарів, що викликав він з Київа й з Львова, не зарадив хворій і на крихту.