Читать «Борці за правду» онлайн - страница 55

— Як же ми дамо йому дихати з тієї води? — пошепки мов злодійка, спитала Марина.

— Я всиплю зілля у воду кальяну…

— А!

Марина встала з софи й почала ходити. Молоду жінку обхопило почуття огиди до самої себе, як до злодійки, і вона знову почала обмірковувати своє становище і шукати собі якогось викруту, але і врешті знову таки дійшла до думки, що іншого кінця не може бути.

ХVІІІ

Увесь ранок другого дня Астара нишпорила по руїнах Чуфут-Кале, оглядаючи траву, що росла поміж каміннями, а не знайшовши там, чого хотіла, війшла з гори у Іосафатову Долину на стародавне кладовище. Через який час вишукування вона скрикнула з радощів і витягла з землі невеликий корінець.

До вечера все було зроблено, як циганка знала, і кал'ян був готовий, але коли до Марини увійшов хан, вона не подала йому кал'яну, як завжди бувало, а хотіла, ще раз пошукати шляху до його серця й сумління, щоб уникнути недолі стати душогубкою, і сівши, як звичайно, коло його ніг на подушки, з великим напруженням нервів почала розмову.

— Що, коли б я звернулася до мого володаря з великим проханням, чи він вчинив би по моєму бажанню?

— Чого ж хоче моя зіронька? — ласкаво спитав хан. — Я радий був би догодити своїй коханій дружині.

— Я бачила, що до Бахчисараю пригнали багато бранців з України. Чи випустив би великий хан всіх їх на волю, коли б я про те його попросила?

Хан замішався й насупився, вигадуючи, як би викрутитись.

— То правда! Я, як ти знаєш, випередив військо, а мої вояки без мене там не втерпіли й набрали на Вкраїні трохи ясирю. Проте, пустити на волю бранців тепер ніяк неможливо, бо вони не моя власність, а тих, що їх побрали.

— Але ж ти говориш, що те зроблено без твоєї волі й згоди… ти владен одібрати у свавільників усіх бранців і пустити їх на Вкраіну.

Хан знову замішався і ховав од Марини свої очі, дивлячись на бік.

— Бачиш, Газізю, коли стрілець уб'є пташку, що висиділа малих пташенят, то чи не добріше він вчинить, взявши пташенят до своєї хати, щоб догодувати їх, ніж покинувши їх у гнізді на голодну смерть? Або спитаю, чи можна жити пташкам у зруйнованому гнізді? От так і тут: куди подінуться на Вкраїні дівчата, що взято їх у неволю, коли батьків їхніх повбивано? Куди подінеться жінка, коли чоловіка її вбито, а хату спалено? Для кого працюватиме там чоловік, коли жінку взято, а дітей може потоптано кіньми?

— Так ти все це знаєш і гадаєш, що бранцям краще тут у неволі, ніж у рідній країні?

— Що зроблено, те зроблено, і того вже не переробиш.

— Так ти не пустиш бранців назад, на Вкраїну?

— Про це не може бути й балачки! — сказав хан знервовано. — Кіт не пускає мишенятка, коли вже вгородив у нього свої пазурі… залишимо, Газізю, цю розмову назавжди. Чому ти не подаєш мені сьогодня кал'яну?

— Пробач, пробач! Тепер я вже можу подати. Марина принесла кал'ян і подала його ханові, не вагаючись і не почуваючи вже себе душогубкою, бо дорешти упевнилася у тому, що хан свідомий і запеклий кат і ворог України.