Читать «Борці за правду» онлайн - страница 25
Адриан Феофанович Кащенко
Король знав, що гине його військо за річкою, але не мав змоги зарадити йому, бо скоро й його чорною хмарою обступили козаки й татари. Проти короля перед козацькому війську вів славний Нечай. На чолі свого Брацлавського полку наблизився він до поляків і виїхав наперед війська:
— Що ж мосціві пани? Не потрібна вам була ваша оборона від татарів. Кривдою дячили ви нам за неї… Так бийтесь же тепер з татарами самі!
Мовчали поляки… тільки серцем боліли, передбачаючи неминучу собі смерть.
Почалося бойовище. До вечора козаки погромили ліве вороже крило, а татари розкололи середину і ворожого війська і тільки німецьке наймане піше військо захистило короля і зрятувало від татарської неволі.
Упала на землю ніч і припинила те велике бойовище. Спільники по всьому полю перемогли поляків, і завтра Україна повинна була стати вільною.
У польському таборі не спали всю ніч і робили окопи. Навіть вельможні пани, що з роду не держали в руках лопати, тепер копали землю, засукавши рукава своїх оксамитових кунтушів, і за ніч навколо польського війська виросли добрі окопи.
Побачивши ранком окопи, хан рішуче зрікся їх штурмувати, бо татари ніколи не ходили у бій пішими. Доводилося козакам кінчати розпочату справу самотуж.
Козаки не вважали на те, що татари зріклися їм допомагати. За ніч сюди надійшов Богун із своїми полками, і всім козакам так ясно вже світила в очі зоря їхньої волі, що полки козачі пішли на штурм мов на весілля.
Чимало славних полягло по рівчаках окопів, чимало козацької крови пролилося й на валах, але не вспіло сонце стати на сніданок, як козаки були вже усередині окопів і зчепилися там з ворогом у смертельній боротьбі… От уже порубали вони вози, що нагородили ляхи собі на оборону, уже задавили молодецьким утиском німецьке військо і б'ються вже з королевськими сердюками… Нарешті блищать уже Богунова й Нечаєва шаблі близько од самого короля…
У цю рішучу мить пролунав могучий голос Богдана Хмельницького:
— Згода, пани брати! Згода!
Побоявся гетьман гріха: щоб не вбили короля, або щоб не достався він невірним у неволю, і, піднявши свою булаву догори, припинив бойовище.
Недобре подякував король гетьманові: того ж дня почав він перемовлятися з ханом про те, щоб той одступився од козаків, обіцяючи йому і данину платити, і все, чого він забажає. Хмельницькому ж він обіщав лише автономію України у складі трьох воєводств: Чернигівського, Київського та Брацлавського, з окремим козацьким військом і з умовою повернути панам їхні маєтности.
Виходило, що значна частина Поділля в Волині і вся Галичина й Покуття мусили лишитися на волю своїх неситих ворогів.
Хмельницький не згожувався на такі умови і вимагав повної волі всієї України, разом з Галичиною й Покуттям, по саму Припять, Вислу і Карпати, але лукавий хан побоявся придбать собі такого могутнього сусіду і обстоював на тому, що козакам досить того, що дає король.