Читать «Беру свої слова назад» онлайн - страница 4

– 4 -

З 1922 року, більше 19 років, посада партійного секретаря була єдиною посадою Сталіна. 4 травня 1941 року він став главою уряду, іменувався Радою народних комісарів (РНК). Під час війни у Сталіна в уряді першими заступниками були Молотов і Вознесенський і просто заступниками: Берія, Булганін, Вишинський, Ворошилов, Землячка, Каганович, Косигін, Маленков, Малишев, Мехліс, Мікоян, Первухін, Сабуров.

30 червня 1941 року Сталін зайняв пост Голови Державного Комітету Оборони (ДКО). Заступником Сталіна по ДКО був Молотов. А з травня 1944 року — Берія.

10 липня 1941 року Сталін прийняв посаду голови Ставки Верховного Командування, яка 8 серпня була перетворена в Ставку Верховного Головнокомандування. На цій посаді у нього заступників не було.

19 липня 1941 року Сталін стає народним комісаром оборони (НКО). На цій посаді в роки війни першими його заступниками були Будьонний і Жуков та заступниками: Абакумов, Булганін, Василевський, Воробйов, Воронов, Голіков, Громадін, Запорожець, Кулик, Мерецков, Мехліс, Новиков, Пересипкін, Тимошенко, Федоренко, Хрульов, Шапошников, Щаденко, Щербаков. І нехай мене пробачать, якщо я когось пропустив.

З 8 серпня 1941 року Сталін - Верховний Головнокомандувач Збройними Силами СРСР. На цій посаді з 26 серпня 1942 року в нього був заступник — Жуков.

Разом в різні періоди війни у Сталіна на різних посадах було мінімум 35 заступників, у тому числі чотири перших заступники: Будьонний, Вознесенський, Жуков, Молотов. Шестеро людей: Берія, Булганін, Жуков, Маленков, Мехліс, Молотов - були «двічі заступниками» Сталіна. Наприклад, Мехліс - заступник Голови РНК, заступник наркома оборони. Молотов - заступник Голови ДКО, перший заступник Голови РНК.

З моменту, коли Сталін прийняв посаду наркома оборони, тобто з 19 липня 1941 року, Жуков був його першим заступником на цій посаді. З 26 серпня 1942 Жуков був заступником Верховного Головнокомандувача. Коротше, Жуков був заступником і одночасно першим заступником Сталіна.

Навколо Жукова завжди роїлися лизоблюди й підлабузники. Обстановку в штабі Жукова яскраво описав артист Борис Січкін, друг і товариш по чарці «маршала перемоги»: «Обслуговувальний персонал складався з осіб чоловічої статі в чині не нижче генерал-майора. Вони були відвертими холуями: чистили маршалу чоботи, накривали на стіл і прибирали зі столу. Словом, були схожі на послужливих собак. Коли вони вислуховували розпорядження маршала, то згиналися до підлоги. Гидко було дивитися на цих людей, які втратили до себе будь-яку повагу... Для маршала ці холуї були кимось на кшталт декоративних собачок... Точніше, вони були по натурі псами» (Б. Сичкин. Я из Одессы, здрасьте... СПб., 1996. С. 79). І ось одного разу під час війни один з цих псів вирішив поза графіком лизнути хазяйську дупу - написав у документі посаду Жукова: перший заступник ... І не потрапив! Жуков страшенно не любив, коли його величали першим заступником наркома оборони. Він любив, щоб його називали заступником Верховного Головнокомандувача. Погодимося: тим, хто чистив маршальські чоботи та підносив папери на підпис, не мудро було заплутатися в цих хитросплетіннях і назвати видатного полководця всіх часів і народів не тим титулом, який йому подобається, а тим титулом, який у нього був, але який йому не подобався. І тоді найбільший впадав у сатанинську лють: я - не перший заступник, я — єдиний!