Читать «Беру свої слова назад» онлайн - страница 3

Маленков під особистим контролем Сталіна командував державою і війною шляхом розподілу кадрів. Він висував і засував начальників табірних управлінь, командирів бригад, дивізій і корпусів, наркомів та їх заступників, послів і резидентів, начальників районних, обласних, крайових, республіканських відділів та управлінь НКВС, директорів заводів, фабрик, шахт, нафтопромислів та золотих копалень, начальників залізниць, секретарів райкомів, обкомів, крайкомів, начальників відділів та управлінь Генерального штабу, командувачів флотиліями, арміями, флотами, фронтами, начальників їх штабів.

Формально Маленков не був заступником Сталіна по партії. Але якщо підходити чисто формально, то й Сталін не був диктатором. Якщо хто забув: влада в Країні Рад належала робітникам і селянам і формально іменувалася «радянською». Мене давно цікавило питання: це хто ж, коли і з ким у нас радився? Чисто формально влада вінчалася Верховною Радою, в якій засідали знатні ткалі, доярки, сталевари й оленярі. Чисто формально очільником Радянського Союзу був добрий дідусь Калінін. Однак справжня влада належала тим, хто розставляв своїх людей до важелів державного правління.

В ході війни і після неї, до самої смерті Сталіна, до делікатних питань обліку та розподілу кадрів, тобто до питань управління державою, економікою, Збройними Силами, зовнішньою і внутрішньою політикою, Жуков Георгій Костянтинович допущений не був.

– 3 -

Заперечують: ми не про керівництво взагалі говоримо, а про критичні ситуації; де криза, де найважче, в Ленінград, в Сталінград Сталін посилав Жукова, і той залізною рукою наводив порядок... Чи можна проти цього заперечити?

Можна.

Я сам так вважав, поки довіряв мемуарам Жукова. А коли погортав документи, то зрозумів: туди, де криза, де найважче, Сталін посилав іншу людину. І той залізною рукою наводив порядок (у радянському розумінні). Це був Маленков Георгій Максиміліанович, і саме його Сталін послав до Ленінграда, давши йому виключні повноваження. Маленков був не один. У нього була команда, до складу якої увійшли чекісти вищого вибору, «відповідальні товариші» з Управління кадрів, генерали й адмірали вищого рангу, включаючи наркома ВМФ, командувача авіацією РСЧА та командувача артилерією. Коли під керівництвом Маленкова Ленінград був врятований, коли ворог був зупинений, на допомогу Маленкову Сталін послав Жукова.

І в Сталінград Сталін послав не когось, а Маленкова. А Жуков прибув пізніше (і поїхав раніше). І був він у свиті Маленкова тим, кого прийнято називати «та особи його супроводу».

Через два десятиліття Жуков зобразив себе головним. Але «головним» він став після смерті Сталіна, повалення Маленкова, а потім і Хрущова. І Маленкову, і Хрущову після повалення заткнули роти. Заперечити вони не могли. А на Жукова працював весь пропагандистський апарат Радянського Союзу. На боці Жукова були і сам Брежнєв, і голова уряду Косигін, і головний комуністичний ідеолог Суслов, і міністр оборони Гречко, і незліченні полчища «істориків у погонах». Ось на цьому урожайному полі й проріс «рятівник» і Ленінграда, і Москви, і Сталінграда, і всього іншого.