Читать «Барва чарів» онлайн - страница 7

— Б12, — сказав Імор, відкидаючи вбік крихітну пляшечку та розгортаючи маленький сувій.

— Кіт Ґоррін, — автоматично сказав Візель. — З посту на сигнальній вежі у Храмі божків.

— Він повідомляє, що Г’ю відвів нашого чужинця у «Репнутий барабан». Що ж, це добре. Грубань... нам друг, так?

— Ага, — відповів Візель. — Якщо не хоче ризикнути своїм промислом.

— Поміж його клієнтів є твоя людина — Ґоррін, — задоволено промовив Імор. — Якщо я правильно зрозумів написане, то він повідомляє про якийсь ящик з ногами.

Він зиркнув на Візеля поверх написаного клаптя. Той відвернувся.

— Я йому влаштую, — відповів він твердо.

Ва подивився на чоловіка в чорному, який байдужо розвалився у кріслі, мов пума на гілці джунглів Крайземелля, і подумав, що Ґоррін на вершині Храму божків скоро приєднається до тих самих божків у різноманітних вимірах Потойбіччя. А він заборгував Ва три мідяки.

Імор зіжмакав записку та пожбурив її в куток.

— Думаю, було би добре навідати «Барабан» трохи пізніше, Візелю. Можливо, нам вдасться скуштувати того пива, яке так манить твоїх людей.

Візель промовчав. Бути правою рукою Імора — немов бути ніжно забитим до смерті ароматними шнурівками від черевиків.

Подвійне місто Анх-Морпорк, найвідоміше з усіх міст, що оточують Кругле море, не могло не стати домом для безлічі банд, злодійських гільдій, синдикатів та інших подібних організацій. Це було однією з причин його добробуту. Більшість простого люду з вуличок-лабіринтів Морпорка на назадньому боці ріки поповнювали свої скромні доходи, працюючи на ту чи іншу конкурентну банду. Ось так і вийшло, що на той час як Г’ю і Двоквіт зайшли у двір «Репнутого барабана», очільники більшості з них уже знали, що прибув хтось із великим скарбом. Деякі, більш спостережливі шпигуни, додали й про книжку, яка підказує чужинцю правильні слова, і про коробку, яка самостійно пересувається. Але ці відомості не бралися до уваги. Жоден чарівник, здатний на такі чари, й на милю не наблизився би до причалів Морпорка.

Зараз ще була така година, коли більшість містян або саме прокидалися, або вже лягали спати, тому мало хто був у «Барабані» й бачив, як Двоквіт спускається сходами. Коли позаду нього вигулькнула Скриня й упевнено зашкутильгала слідом, усі відвідувачі, що сиділи за круглими дерев’яними столами, з підозрою глянули на свою випивку.

Грубань якраз ґанив троленя, що підмітало генделик, коли тріо проминуло повз нього.

— Що за чортівня? — пробелькотів він.

— Нічого не кажи, — прошипів Г’ю. Двоквіт уже гортав свою книжку.

— Що він робить? — запитав Грубань, взявшись у боки.

— Вона підказує йому, що говорити. Я знаю, що це звучить безглуздо, — пробубнів Г’ю.

— Як книжка може щось підказувати?

— Я бажаю номер, кімната, наймане житло, повний пансіон, чи ваші кімнати чисті, кімната з видом, яка ціна за ніч? — випалив Двоквіт на одному подихові.