Читать «Барва чарів» онлайн - страница 3
Терри Пратчетт
Однак зараз звідти наближалися двоє. Ласка зірко бачив у мороці та напівтемряві, тож одразу розрізнив постаті двох вершників і ще якусь низеньку звірину позад них. Безсумнівно, то втікає якийсь багатий торговець із тим своїм скарбом, що вдалося похапцем зібрати. Ласка так і сказав своєму товаришу, а той зітхнув.
— Розбійництво нам не дуже пасує, — сказав варвар, — але, як ти кажеш, часи зараз важкі і як собі постелиш, так і виспишся.
Він перехопив меч і, коли наблизився передній вершник, вийшов на дорогу, при цьому піднявши руку та зашкірившись, розраховуючи, що так матиме незагрозливий вигляд.
— Перепрошую, пане, — почав він.
Вершник стримав коня й відкинув каптур. Високий глянув на обличчя: у плямах від поверхових опіків і з попаленою бородою, від якої полишалися тільки пучки. Навіть брів не було.
— Відчепися, — сказало обличчя. — Ти ж Бравд Центроземець, так?
Бравд зрозумів, що проклацав ініціативу.
— Іди собі, гаразд? — сказав вершник. — У мене просто нема на тебе часу, розумієш?
Він роззирнувся довкола й додав:
— Це також стосується і твого вошивого товариша-тінелюба, де б він не ховався.
Ласка підійшов до коня й уважно поглянув на розкуйовджену постать.
— Йой, та це ж чарівник Буйвітер, хіба ні? — промовив він захопленим тоном, а сам запам’ятав його опис своєї персони до пізнішої відплати. — Я ж думаю, що голос знайомий.
Бравд сплюнув і сховав свій меч. З чарівниками переважно не варто було бабратися, бо вони рідко коли мали хоч якісь цінності.
— Забагато балакає, як на дешевого чародія, — пробурмотів він.
— Та ти ж нічого не розумієш, — утомлено мовив чарівник. — Мені від тебе так лячно, що аж волосся дибки, просто зараз я ще перебуваю під впливом надмірного жаху. Себто, коли я оговтаюся, то буду в змозі боятися тебе належним чином.
Ласка вказав у напрямку охопленого пожежею міста.
— Ти пережив оте? — запитав він.
Чарівник тернув по очах червоною обсмаленою рукою:
— Я був там, коли все почалося. Бачите отого? Що позаду?
Він вказав назад на дорогу, де його супутник і досі до них доїжджав таким способом верхової їзди, за якого кожні кілька секунд випадають із сідла.
— Ну, — сказав Ласка.
— То він наробив, — просто мовив Буйвітер.
Бравд і Ласка глянули на постать, яка тепер стрибала дорогою, застрягши однією ногою у стремені.
— Це палій, так? — видобув нарешті слово Бравд.
— Ні, — відповів Буйвітер. — Не зовсім. Скажімо так, якби блискавка була цілковитим та абсолютним джерелом хаосу, то він був би тим, хто би в мокрому мідному обладунку стояв на вершечку гори й викрикав: «Усі боги — придурки!». Маєте щось поїсти?
— Є шматок курки, — сказав Ласка, — в обмін на розповідь.
— Як його звати? — озвався Бравд, який завше відставав у розмовах.
— Двоквіт.
— Двоквіт? — перепитав Бравд. — Ото кумедне ім’я.
— Ви, — сказав Буйвітер, злазячи з коня, — і половини не знаєте того, що сталося. Курка, кажеш?
— З прянощами, — відказав Ласка. Чарівник охнув.
— Пригадую, — клацнув пальцями Ласка, — був дуже великий вибух десь… мм… півгодини тому.