Читать «Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту» онлайн - страница 1146

8. Притча про сіяча 1-21; утихомирення бурі 22-25; біси входять у безрогих 26-39; оздоровлення кровоточивої та воскресіння дочки Яіра 40-56

1 По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину про Царство Боже. З ним були дванадцять 2 і деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів, 3 Йоанна, жінка Хузи, Іродового урядовця, Сусанна та багато інших, що їм допомагали з своїх маєтків. 4 А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5 “Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6 Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7 Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8 Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.” 9 Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10 Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11 Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12 Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13 Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15 Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні. 16 Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. 17 Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло. 18 Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” 19 Мати його й брати прийшли були до нього, та зачерез народ не могли до нього доступитись. 20 Його повідомили: “Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.” 21 Він же у відповідь сказав їм: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.” 22 Одного дня Ісус увійшов до човна з учнями своїми і сказав їм: “Переплиньмо на той бік озера.” І відплили. 23 Як же вони плили, він заснув. Тим часом буря з вітром накинулась на озеро, їх почало заливати, і вони були в небезпеці. 24 І, приступивши, вони збудили його й кажуть: “Наставниче, наставниче, ми гинемо!” Він устав, погрозив вітрові й розбурханим хвилям, і вони ущухли, і настала тиша. 25 Тоді сказав їм: “Де ваша віра?” Вони ж, налякані й здивовані, один до одного казали: “Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають його?” 26 Вони пристали в краю Геразинськім, що проти Галилеї. 27 Як Ісус вийшов на берег, трапився йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах. 28 Побачивши Ісуса, закричав, припав йому до ніг і сказав голосом сильним: “Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!” 29. Бо він велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в'язали кайданами та ланцюгами й стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях. 30 Ісус же спитав його: “Як тобі на ім'я?” “Легіон!” - відповів той, багато бо бісів увійшло в нього. 31 І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. 32 А було там велике стадо свиней, що паслося на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив їм. 33 Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло. 34 Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. 35 І вийшли люди подивитися, що сталось. Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі - і злякались. 36 Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий. 37 Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й повернувся. 38 А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути з ним, але він відпустив його, кажучи: 39 “Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.” Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому. 40 По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41 Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42 бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43 Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44 підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45 Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.” 46 Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.” 47 Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48 Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!” 49 Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.” 50 Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.” 51 Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52 Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.” 53 І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54 А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!” 55 І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56 Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.