Читать «Афонський пройдисвiт» онлайн - страница 23

Як дiзнався отець Тарасiй, що зовиця дременула на теплi води, то аж схопився з стiльця, посатанiв i пiдняв кулаки трохи не пiд стелю. Копронiдос одскочив аж у куток i звалив додолу i пальмовi гiлки, i камiнцi з Йордану.

- Що це за знак! Копронiдос вже не ходить до церкви, - казав отець Палладiй до iєромонахiв.

- Вже й жертви на монастир не подає, - обiзвався Iсакiй.

- Та про жертви на монастир байдуже. А коли ще носить "жертви" в келiї, то й хвалити ласку царя небесного! Спасибi й за це, - сказав Тарасiй.

- I в його вже, певно, зубожiла й виснажилась вiра, як у болярiв, то й жертви на монастир не дає: перестав до церкви ходить… А як коли й прийде, то не молиться, вже й поклонiв не кладе, а стоїть та позiхає, ще й рота не затуляє долонею. Бiс вселився i в його! Такi вони усi, - отi боляри! I купцiв вже бiс переманює до себе, як i болярiв, - обiзвався отець Єремiя.

Час минав. Ченцiв брала нетерплячка: вони ждали, не могли дiждаться строкiв, щоб забрати проценти. Настав i день строкiв. Отець Палладiй вилiчив його трохи не з годинником у руках i пiшов до Копронiдоса.

Копронiдос зустрiв його дуже непривiтно…

- А що, Христофоре Хрисанфовичу! Сьогоднi строк платить проценти, - сказав отець Палладiй.

- Який строк? Якi проценти? - спитав Копронiдос i витрiщив свої здоровi баньки, неначебто з дива.

- Та проценти за тисячi, що ви у мене позичили, - сказав Палладiй.

- Я? Я в вас не позичив не тiльки тисяч, а навiть рубля, - сказав Копронiдос i витрiщив, нiби з дива, свої чорнi очi.

- Як-то так? А ось вексель, - сказав сердито Палладiй.

- Я не давав нiякого векселя… Може, то хтось iнший дав вам вексель. Я проживав у монастирях i добре знаю, що ченцям не можна нi давати нi брати нiяких векселiв. Це ж смертельний грiх для чорноризцiв, бо й по закону ченцi не мають права давати грошi на векселi.

- Але ж у нас в Росiї є суди! Не забувайте про це! - аж крикнув Палладiй.

- Знаю добре! I те знаю. що на судi чорноризець не дiйде права, бо не має права нi брати, нi давать векселiв, - сказав Копронiдос, - та ще… знаєте… та, гм… зовиця, грекиня з Афiн… - натякнув вiн i замовк. - Як дiзнаються iгумен та митрополит, то… ви не будете нi iгуменом, нi архiмандритом. А митрополит може ж дiзнатися…

В отця Палладiя тьохнуло серце i в душi похололо, i вiн зрозумiв, що цей купець - пройдисвiт i дурисвiт. Чернець сидiв, мов у туманi, i сам ледве розумiв, де вiн знаходиться, з ким говорить. Йому тiльки здалося, що золота митра, обсипана дорогими дiамантами, знялась з його голови i, як жайворонок, линула все вище та вище, доки сховалась десь у хмарах.

- Вiзьмiть од мене в дар оцю єрусалимську пальмову гiлку: вона коштує бiльше, нiж тисячу, - сказав Копронiдос i подав Палладiєвi гiлку з хитрим осмiхом.