Читать «Американська пастораль» онлайн - страница 20

Поки ми чекали на десерт, Швед зауважив побіжно, що дозволив собі після дзіті такі жирні ласощі, як дзабальйоне, бо йому ще бракувало десять фунтів ваги, хоча простату видалили ще два місяці тому.

— Операція пройшла успішно?

— Цілком.

— А для двох моїх друзів, — сказав я, — все закінчилося гірше, ніж вони сподівалися. Для чоловіка така операція може закінчитись катастрофою, навіть якщо пухлину видалять.

— Так, я знаю, буває.

— Один став імпотентом, — сказав я. — Другий теж імпотент, плюс нетримання. Мої ровесники. Для них це був справжній удар. Хай Бог милує. А там і до підгузків рукою подати.

Тим «другим» був я сам. Оперували мене в Бостоні, про операцію не знав ніхто, крім мого бостонського друга, який підтримував мене й допомагав як міг, допоки я не звівся на ноги. Коли я повернувся до свого самітницького дому в Беркширі, до якого від Бостона дві з половиною години на автівці, то вирішив, що буде краще, якщо ні про рак, ані про всі його ускладнення я нікому нічого не скажу.

— Що ж, — підсумував Швед, — я так бачу, що ти ще легко відбувся.

— Мабуть, так, — відповів я доволі приязно й подумав, що це ходяче втілення самовдоволення має все, чого йому хотілося. Він поважав усе, що треба поважати, приймав усе, що слід приймати, ніколи не марудився сумнівами, не потерпав від надокучливих думок, не мучився від безпорадності, не занапащував себе обуренням, не піддавався гніву… Життя просто розкручувалося перед Шведом, наче м’якенький клубок вовни. Цей ланцюжок міркувань повернув мене до його листа з проханням дати фахову пораду щодо батькової біографії, за яку він узявся. Я не збирався першим порушувати цю тему, і мені було дивно, чому він мовчить про це і навіщо писав отой лист. Єдине пояснення, яке я міг дати — тепер, коли дізнавсь, яким було його життя, доволі бідне на контрасти і не дуже обтяжене суперечностями, — зводилося до припущення, що і бажання написати лист, і зміст його мають якийсь стосунок до перенесеної ним операції та тих незвичних відчуттів, що стали її наслідком, до несподіваних нових переживань, які він виказував. Так, думав я, лист з’явився тому, що Швед Левов нарешті відчув, що таке бути не здоровим, а слабосилим, бути не сильним, а кволим; що означає втратити привабливий вигляд і як воно — соромитися власної немочі, відчути, що таке приниження, неповноцінність, близькість небуття і питати в себе: «За що?» Несподівано зраджений своїм чудовим тілом, що завжди дарувало йому тільки впевненість і відчуття переваги над іншими, він моментально втратив рівновагу і вчепився за мене, єдиного з усіх людей, як за чарівну паличку, покликану прикликати дух покійного батька і заручитися підтримкою його могутнього духу. На хвильку його нерви дали слабину, і цей чоловік, котрий, як я міг бачити, все життя намагався залишатися річчю в собі, перетворився на слабку, змучену сумнівами істоту, якій дуже бракує підбадьорливих слів. Смерть увірвалася в солодкий сон його життя (як двічі за останні десять літ вона вривалася у мій світ), і тепер навіть його бентежило все те, що бентежить людей нашого віку.