Читать «Американська пастораль» онлайн - страница 18

Сьогодні «Ньюарк Мейд» працює тільки в Пуерто-Рико. Пішовши з Ньюарка, Швед якийсь час співпрацював з комуністичним урядом Чехословаччини і поділив роботу між своєю фабрикою у пуерториканському Понсе та чеською рукавичною фабрикою в місті Брно. Втім, коли випала нагода придбати годящу фабрику в Аґвадільї, що у Пуерто-Рико, неподалік від Маяґвеса, він плюнув на чехословацьку бюрократію, що дратувала його від самого початку, і зосередив свої виробничі потужності в Пуерто-Рико, купив там другу фабрику, чимале підприємство, завіз туди устаткування, відкрив підготовчі курси для персоналу і найняв ще три сотні робітників. Проте на початку вісімдесятих навіть у Пуерто-Рико почало все дорожчати, і майже весь бізнес (окрім «Ньюарк Мейд») переметнувся на Далекий Схід, де не бракувало дешевої робсили: спочатку Філіппіни, потім — Корея, Тайвань, а тепер ще й Китай. Навіть бейсбольні рукавички, найамериканськіші з усіх рукавиць, які свого часу шили батькові друзі Денкерти у Джонстауні, що в штаті Нью-Йорк, давно робляться в Кореї. Коли перший виробник рукавиць у п’ятдесят другому чи третьому році покинув Ґловерсвілль і став робити їх на Філіппінах, із нього сміялися, ніби він перебрався на Місяць. А коли він помер, у році десь сімдесят восьмому, то залишив по собі фабрику, де працювало чотири тисячі робітників, і, власне, вся галузь до того часу перебралася з Ґловерсвілля на Філіппіни. З початком Другої світової війни в Ґловерсвіллі діяло дев’яносто рукавичних фабрик — великих і малих. Тепер нема жодної — або закрилися, або переключилися на імпорт.