Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 142

На її думку, це погана ідея.

Тренер впізнає мене і зупиняється перекинутись словом. Його вихованець — 150-фунтовий боєць, який вийде у другому матчі, не програвав останні шість боїв. Говорячи, він не зводить очей з Наомі. Вона неймовірна, до того ж модно одягнена, тож вона притягує чимало поглядів.

Тренер вважає, що в його вихованця є майбутнє, і їм потрібна певна підтримка. Оскільки мене вважають впливовим адвокатом з купою грошей, принаймні він так вважає, я є людиною, яка може посприяти кар’єрі. Кажу тренеру, що поговоримо згодом. Я поспостерігаю за хлопцем кілька боїв, а тоді зустрінемося. Тренер питає про Тадео і сумно хитає головою. Така втрата.

Коли глядачі ущерть заповнюють залу, світло тьмянішає, а натовп пожвавлюється. Перші двоє бійців заходять у клітку, лунають настанови.

— Ти знаєш цих хлопців? — збуджено питає Наомі.

— Так, просто пара не надто обдарованих забіяк. Звичайні вуличні бійці.

Лунає сигнал, бій починається, моя маленька гаряча вчителька аж підстрибує на стільці і починає голосно вболівати.

13.

Опівночі ми сидимо дуже близько одне до одного за вузьким столиком у піцерії. Дотики, тримання за руки — здається, це взаємна симпатія. Дуже сподіваюся, що взаємна. Вона жує шматочок пепероні і безугавно говорить про головний бій, криваве протистояння важковаговиків, яке закінчилося жорстоким задушливим прийомом. Переможений ще довго лежав на килимі. Врешті решт, вона заговорює про кіднепінг, хоче дізнатися, що відомо мені. Пояснюю, що ФБР веде розслідування, і я не можу нічого казати.

Чи вимагали викупу? Не можу сказати. Є підозрювані? Мені про це невідомо. Що він робив на стоянці далекобійників? Їв морозиво. Я хотів би поділитися з нею деталями, але ще надто рано — може, згодом, коли все вирішиться.

Дорогою назад до неї вона каже:

— Можливо, важко буде мати стосунки, раз ти носиш пістолет.

— Добре. Я можу його зняти. Але він завжди буде неподалік.

— Не впевнена, що мені це подобається.

Не промовляємо більше й слова, доки я не паркуюся перед її будинком.

— Я чудово провела час, — каже вона.

— Я також. — Проводжаю її до входу в будинок і питаю: — То коли ми побачимося знову?

Вона торкається устами моєї щоки.

— Завтра о сьомій вечора. Отут. Є один фільм, який я хочу подивитися.

14.

Напарник підбирає мене черговим орендованим автомобілем, блискучим новеньким вантажним фургоном Ю-Гоул з оранжево-зеленими написами «$19,95 за день — безлімітний пробіг» на обох боках. Я з хвилину розглядаю машину, перш ніж сісти всередину.

— Симпатично, — кажу я.

— Я знав, що тобі сподобається, — усміхається Напарник. Його пов’язки приховує одяг, ушкодження непомітні. Він надто крутий, щоб дозволити собі слабкість чи біль.

— Здається, нам доведеться до нього звикнути, — інформую я. — Страхова компанія зволікає з рішенням. І ще з місяць піде на те, щоб обладнати нову машину.

Рухаємося в міському трафіку, просто собі двоє хлопців зі служби доставки у фургоні з меблями. Він зупиняється перед мерією і паркується з порушенням правил. Фургон Ю-Гоул з такими барвистими кольорами мусить привернути увагу цілої зграї патрульних поліцейських.