Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 43

Ознайомившися з округою Слободських полків, тепер треба звернутися до її населення і до того, як росла його численність. Із. Ів. Срез-невський писав, що немов би то вже у 1654 р. було в Слободській Україні од 80 до 100 тис. населення мужського полу. Але це велика помилка або вигадка. Ось деякі числа з тимчасових документів: у Харківському полку в 1677 р. було 7773 козаків, у 1691–7005 (без Ізюмського полка), а з Ізюмським — 9316, у 1698 р. — у двох — 10430, у Охтир-ському в 1686 р. — 5102 чол. Як зазначити такі ж числа і в двох остатніх полках, тоді буде у кінці XVII ст. 30000 козаків, далеко менш, ніж налічував Срезневський тоді, коли Слободська Україна тільки що почала заселятися. Але хоч і збільшити се число, все ж не вийде навіть для кінця XVII ст. 80 тисяч. За 1732 р. ми маємо вже досить певні числа населення чотирьох полків. У 1732 р. у Охтирському полку було вже 41186 чол. (і у тім числі 22 великороса) і, значиться, за 46 років число населення збільшилося майже у шість разів. У Харківському полку було 37756 чол. (у тому числі 1498 великоросів), і тутечки число населення збільшилося у п'ять разів. У Ізюмському полку — 31183 чол. (у тому числі 115 великоросів); тут число населення збільшилося у 13 разів — так хутко залюдніла ся країна за кінець XVII і початок XVIII ст. У Сумському- 42931 (14 великоросів). Як бачимо, в Охтирському і Сумському полках було майже однаковісіньке число мешканців, у Харківському — трохи менше, а у Ізюмському — найменше. Усього в чотирьох полках (але не повних) було 153056 чол. мужського полу, а з жінками, виключаючи дітей, більш 300000. У 1772 р. у всіх п'яти провінціях було 666561 чол. За 40 років (з 1732 по 1773) в Охтирському полку число мешканців збільшилося на 31 %, у Харківському — на 76 %, в Ізюмському — на 90 %; у Сумському — на 100 %. Сей процент потрібно трошечки зменшити, бо ми не маємо деяких сотен Сумського полка. Але все ж таки населення, як бачимо, збільшувалося дуже швидко у всіх полках, окрім одного тільки Охтирського, і через те, що округа цього полка не могла так ширитися, як усіх інших, а між тим заселення його розпочалося дуже рано — раніше ніж в деяких других. Велике збільшення ми бачимо у Ізюмському полку, це значить, що його заселення йшло швидко, і в середині XVIII ст. у 1732 р. полки по числу населення йдуть у такій черзі: Сумський, Охтирський. Харківський і Ізюмський; у 1773 р. провінції, котрі прийшли їм на зміну, чергуються тако: Сумська, Острогозька, Харківська, Ізюмська і Охтирська. Цікаво тепер привести декілька прикладів збільшення людності в поодиноких оселях. У Рублівці в 1686 р. було 433 д… у 1732 р. — 1099. у 1772 р. — 1402, в Богодухові- у тіх же роках — 550, 1830 і 3066. Більше прибавилося населення за 46 років, з 1686 по 1732, ніж за 41 рік, з 1732 по 1773 р.: в Коломаку, Богодухові і Мурахві у ті роки населення утроїлося, а у других збільшилося, у одному місту тільки вдвоє, а у двох других навіть не удвоїлося. Але, мабуть, були і такі міста, наприклад, у Острогозькому полку, де населення збільшувалося переважно у першій половині XVIII ст. Із Оюбодських полків або через Слободські полки переселенці йшли далі й розселялися по деяких чисто російських місцях: на Дін, на Царицинську линію, в Оренбург. А іще раніше, з XVI ст., вони, як ми знаємо, приходили в московські українні городи Курської, Бєлгородської та Воронезької країни, у Орловський та Тамбовський краї. Там більш усього вони селилися на поміщицьких землях. У другій половині XVIII ст. дуже багацько народу з України стало виходити в степи Воронежчини та на Дін, куди йшли навіть козаки і підпомощники. Підмовили їх туди йти ті піддані, що жили у старшин-поміщиків на Дону — по юртах та по хуторах; вони казали, що живеться їм гарно, ніяких видатків та тяжарів вони там не несуть. У 1763 р. на Дону переписано було 20 000 душ таких підданих, котрі платили семигривенний подушний оклад, не стративши права вільного перехода (до 1796 р.). Були українці на Дону і серед донських козаків: у 1793 р. їх було 1591 чол. на 30 476 козаків. У 1731 р. українці з Дону почали переходити на Царицинську линію — од Царицина вверх по Волзі. Іловлі, Медведиці та Хопру, їм одводили землі, давали жалування, а вони повинні були держати каравули та чати. Почали закликати слободсько-українських поселенців і в Оренбурзьку губернію. Щоб не зменшувати народа в Сло-бодській Україні, вийшла заборона виходити козакам та підпомощникам. та охотникам із цієї країни та комплектувати сербські роти або поселятися на землях сербських офіцерів. Із цього видко, що після заселення Слобожанщини починалося вже й виселення народу за її межі, де були вільні безлюдні землі і мало народа. Сей наплив та відплив населення існував не тільки в Слобожанщині, але і по інших місцях України і усієї Росії.