Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 42

Він був обнесений дубовими стоянами, і стіни його мали 61 сажня у дли-нину і 17 ширини. Будинків у самому острожку не було, а населення жило у слободі, і там була церковка, таможня, ратуша, сараї та кузні, подвір'я ізюмських козаків і великоруських служилих людей. На р. Бахмуті у соловарених колодязів були сковороди для виварки солі. Ні лісів, ні риболовель. ні землі паханої не було, а було тільки трошки сінокосу. Це було промислове місто. Інші міста не мали таких промислів, зате у них були земельні угоди. Середину між містом і хутором займали села, деревні та слободи, де жили і козаки і посполіти, іноді нарізно, а іноді і укупі одні з другими. Хутори іноді з'являлися дуже рано і були першими оселями країни. По р. Красній та Жеребцу на хуторах були заведені пасіки у лісах по ярах. Декотрі з них були засновані на займанщинах іще у початку другої половини XVII ст. Тоді або трошечки пізніше там появилися майдани — цебто соловарні (колодязі). І одні, і другі належали до поселенців Тора, Цареборисова, Маяків, Салтова та Чугуєва, цебто не тільки ближніх, але й далеких міст. На річки Красну та Жеребець приходили люди з Бахмута та інших міст на весну, літо та осінь на риболовлю і мисливство і робили собі куріні (на літо) і землянки (на зиму). Мешканці Тора приїздили туди цілими таборищами для виварювання солі і стояли там куренями. Пасіки ізюмських козаків яко перші оселі були і по р. Береці до збудування Української линії; були вони й по Донцеві нижче Маяцька. У мерехвянської сотні було по лісах багацько пасік, котрі українці завели з самого початку свого заселення. Біля їх були розведені садки та збудовані з липового дерева хатки. Де збудувався Курязький монастир, там раніше була пасіка. При хуторах іноді бувало багато худоби: селили слободки для скотарства. Більш усього хуторів було у степах, як, наприклад, у теперішньому Старобільському повітові, де був простор для скотарства. Хуторянські оселі з млинами належали до старого українського хазяйственого життя і звичаю. Єдні з хуторів були першими оселями своєї країни, другі, навпаки, засновувалися виселенцями з сіл та деревень; такі були, здається, 32 хутора села Печеніг по р. Гнілушці. Хутори були козацькі й старшинські, але бувало й так, що хутір нічим майже не ріжнився од панської невеличкої деревні, сотенне місто — од села або слободи, бо були, як ми бачили, вже й слободи з кріпостями, хутори перетворялися в слободи.