Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 234

В городах я бачив В кого їх немає. Куряву та камінь. Горе чоловіку. Грюкотню од ранку, Бенкети, безпуття, Нічью бісів гомін, Небагато віри: Гроші як полова Всі б один другого Сиплються без ліку, Шарпали, як звіри Щоб показати поетичний склад і чудову мову Я- І. Щоголєва, приведемо тут його «Степ»: Іду шляхом; сонце сяє, Червоніє материнка. Вітер з травами говоре, Як зірки горять козельці Предо мною і за мною Крикнув перепел в ярочку, Степ колишеться як море. Стрепет приснув над тернами, А затихне вітер буйний, По кущах між дерезою, Степ, мов камінь, не двигнеться Ходять дрохви табунами І, як килимом багатим. Тихо всюди, тільки де-де, Ввесь квітками убереться, Вітерочок пронесеться. Он нагнулась тирса біла. Та на землю із-під неба Звіробой скрутив стебельці, Пісня жаворонка ллється…

У «Слобожанщині» теж немало гарних ліричних віршів, але сей збірник взагалі менш поетичний, ніж перший. У ньому видається серед інших присвячена мені, яко історику України, «Бабусина казка». Тепер у музеї мистецтва Харківського університета е присвячений Я. І. Щоголєву особливий невеличкий куточок. Близькі відносини до Харкова мав і М. Л. Кропив-ницький, котрого тут і поховано з пам'ятником на могилі. У Харкові видавалися і його драматичні твори. У тих творах чудова чисто українська степова (херсонська) мова, велике знаття українського народнього життя, живий юмор, правдиві картини народнього побуту й соціальних відносин. Міцно були зв'язані з Харковом і двоє Олександрових — батько й син. Батько писав гарні вірші з гумористичним відтінком, син — В. С. Олександров — написав драму «Ой не ходи, Грицю», оперету «За Неман іду», перекладав псальми на українську мову («Тихомовні співи на святі мотиви»), видав збірник пісень, писав гарні чулі вірші. Згадаємо ще з покійних про Масло-вича 302 й Манжуру, обминаючи живих.