Читать «Історія Слобідської України» онлайн - страница 232

Вода шумить! вода ґуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і промовля: Ловіться рибоньки, великі і маленькі! Що рибка смик, то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує — Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?. не знає він, а сумує. Сумує він, — аж ось реве! Аж ось гуде! — і хвиля утікає!.. Аж — гульк!., з води дівчинонька пливе, І косу счисує і брівками моргає… Вона й морга, вона й ківа: «Гей, гей, не падь. Рибалка молоденький, На зрадний гак ні щуки, ні лина!. Нащо ти нівечишь мій рід і плід любенький? Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно к линам 1 парубоцькеє оддав би нам серденько. Ти ж бачиш сам — не скажеш: ні, — Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі! Ти жа бачиш сам, як в темну ніч Блищать у нас зіроньки під водою; Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч: Зо мною будеш жить, як брат з сестрою. Зірни сюди!., чи се ж вода?.. Се дзеркало; глянь на свою уроду! Ой, я не за тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!» Вода шумить!., вода гуде!.. Вона ж морга, вона й співа… І ніженьки по кісточки займає!.. Гульк!., приснули на синім морі скалки!.. Рибалка встав, Рибалка йде, Рибалка хлюп!.. За ним шубовсьть вона!.. То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!.. І більш уже нігде не бачили рибалки!..