Читать «Інґа» онлайн - страница 6

Як Біллінґсу було відомо, це не Інґа пішла з життя Джека. Саме він, під значним тиском свого батька, побоюючись майже цілодобового стеження ФБР, розірвав їхні стосунки в березні 1942-го. І навіть за таких умов їхнє взаємне кохання було таким сильним, що вони продовжували листуватись ще кілька місяців, доки до Джека не дійшли чутки про шлюб Інґи з давнім другом з Данії на ім’я Нільс Блок. Вони ще час від часу спілкувалися телефоном, та згодом вона переказала через Джекову сестру, Кетлін, з якою приятелювала, що його листи ускладнюють її життя з ревнивим Блоком.

Прохання Інґи утримувало Джека кілька місяців, та в квітні 1943 року, після прибуття для проходження служби на Соломонові острови, за понад три тисячі кілометрів на північному сході від Австралії, він почувався дуже самотнім і шукав когось, кому можна було б відкритися. Тож знову написав Інзі довгого листа, повного нарікань на війну, на світ, на те, де він опинився.

Хоча він і знав, що Соломонові острови не стануть тропічним раєм, вони виявилися ще гіршими за його попередні уявлення. За його словами, Тулаґі щодня накривала чотири- чи п’ятигодинна «злива стіною», і від цього повітря ставало таким важким, що його вдихання перетворювалося на боротьбу. Розваг було мало, а споживання домашнього самогону, який матроси гнали у торпедних апаратах, не цікавило Джека, бо він ніколи особливо не пив. Він навіть не міг насолоджуватися купанням, бо в тамтешніх водах водився «паразит, який проростає у вухах».

Найбільше дратувала Джека різниця між тим, що він читав у американських газетах (коли старі номери нарешті прибували на фронт), і тим, що бачив навколо. Джек не вірив, що американці насправді розуміли, як погано проходила війна, і наскільки її перебіг залежав від провалів американського командування. «Я так розумію, ми виграємо [війну], — писав він Інзі, — і це тішить, хоча такий кінець важко розгледіти, але, певно, зір покращується на відстані. Мій так точно».

Пережитий ним досвід війни істотно похитнув віру Джека у політичних і військових лідерів Америки. Тож не дивно, що він зосередився на особистих стосунках, які справді для нього щось означали. «Мої ілюзії здебільшого розбилися, — сповіщав він Інзі, — але ти та, що все ще залишається зі мною».

Таке зізнання у давніх почуттях до Інґи привело Джека до справжньої мети його листа. «Як у тебе справи насправді? Ти назавжди осіла в сімейному житті?» — спитав він, побоюючись, що остаточно втратив її через Блока. «Чи пам’ятаєш, — продовжував він, — те зауваження про вечерю і сніданок, коли я повернуся? Просто повідом мені свою думку, щоб я розумів, чи варто за це боротися. Тобі не треба занадто хвилюватися… Мине кілька місяців, і я приїду з налитими кров’ю очима».

Для зазвичай стриманого Джека це був розкішний комплімент і приховане зізнання у коханні, хоча минули місяці, а він так і не отримав відповіді. Проте він не знав, що Інґа ще чотири місяці не отримає його листа.