Читать «Іншалла, Мадонно, іншалла» онлайн - страница 45

Ну отож закохалася дівчина у Йозо, а він їй спершу дав якусь надію, як давав кожній, але потім тікав і ховався, щойно її забачить. Що більше тікав, то дужче вона його любила на відстані. Мабуть, це теж якесь правило, але не дай Боже його перевіряти.

Зрештою вона пішла до Ібрагіма-беґа, аби той зробив для неї запис, такий, щоб і Йозо теж у неї закохався.

Ось вам і вся історія. Та якби це був кінець, то і я б її не розповідав, і ви б мене не слухали, і багато чого не було б зараз так, як є.

Біда лише в тому, що існують два продовження, жодне з яких не є правдивим. Істину знає тільки Бог, він же знає й причину, через яку приховав її від людей. Може, для того, щоб перевірити, хто, розповідаючи цю історію, тяжкого гріха вчинить. Я ж вам, щоб не згрішити, розповім і одне, і друге закінчення.

Найперше те, котре забуто, бо ж навмисне хотіли, щоб забуття покрило й Ібрагіма-беґа Кустуру, гафіза, якого народ уважав також за святого!

Ось як усе було: однієї суботи, страхітливо волаючи, із Вратника спустилася дівчина, вся в крові і з перерізаним горлом. Збіглися люди, знайшли й молочарського воза, відвезли нещасну до лікарні, збудованої менш як півроку тому. Тут же зразу намалювались і поліцейські агенти і, поки лікар зашивав рану, намагалися допитати дівчину, аби дізнатися, хто їй таке заподіяв. Або ж вона не могла говорити від болю й крові, яка точилася з рани й душила її, чи якусь жилу, відповідальну за мову, було перетято, але вона переважно тільки хрипіла і вирячувала очі. Але хтось упізнав її, і тоді лікарнею, а відтак і містом покотилася звістка, що зарізано доньку майора Язбеца. Народ, звісно, заледенів од жаху, бо не так уже й часто ніж налітає на жіночу шию, і ніколи ще не траплялося, щоб замах здійснили на дитину такої високої персони, як імператорський і королівський майор. Для людей це було все одно що напад на доньку аґи чи паші, і вони розбіглися по домівках, налякані тим, що завтра шваби у відплату підпалять місто.

Мало хто встиг пожаліти бідолашну дівчину. Налякана людина втрачає душу, якою б доброю не була до цього.

Дівчина не дожила до ранку і перед смертю не розповіла, хто їй це заподіяв. Агенти пхнули їй до рук папір, щоб писала, і вона накреслила на ньому якісь карлючки. Наче й літери, а наче й не літери. Аркуш віддали такому собі Наїму Хаджітерзичу, щоб розібрав, а то був прикрий чоловік, його боялися, доки насаджував турецьке правосуддя, і продовжили боятися, коли шваби прийняли його до лав своєї поліції. Дивився Наїм, дивився, та й каже: «Не зрозуміло, що тут написано, якщо взагалі написано!». Але тоді передали записку Шварцу, той був нібито шефом над усіма, прибув із Заґреба, от він і каже, мовляв, на папері написано — «ходжа». «Та де ти тут ходжу побачив», — збунтувався Наїм, бо як це той може розібратися краще за нього, але Шварц гне своєї — «ходжа» і крапка! Тоді покликали ще одного чоловіка, той був писарем в поліцейському управлінні, католик. І він підтвердив, що там написано «ходжа». А потім прийшов ще й такий собі Кемаль Бурназович, один із тих, що по корчмах підслуховують, хто що говорить, а тоді повідомляють куди слід, то він сказав, що на папері не написано нічого і що жодної літери розрізнити неможливо.