Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 53

Спершу Октавії віддали для проживання будинок Афранія Бурра й маєток страченого Рубеллія Плавта, одначе залишати її у спокої Нерон не мав наміру. Незабаром Октавію було заслано подалі від Рима - у Кампанію, де тепер вона вже утримувалася під вартою.

Тримати Октавію в Римі Нерон побоювався, бо її тут любили. Коли Римом пройшов поголос, що Нерон передумав і знову визнав Октавію дружиною, радісна юрба кинулася на Капітолій і, підносячи до богів вдячні молитви, скинула встановлені вже там статуї Поппеї Сабіни, встановивши замість них зображення Октавії й обсипавши їх квітами.

Потім юрба із привітальними вигуками рушила до Палатинського палацу, резиденції принцепса. Зупинити й розігнати батогами прихильників Октавії вдалося, лише підтягнувши до Палатинського палацу додаткові військові загони. Статуї Поппеї Сабіни знову поставили на колишнє місце, але стало цілком очевидно, що жива Октавія надто небезпечна. Оскільки у звинувачення про зв’язок Октавії з рабом ніхто не вірив, Нерон вирішив знайти якусь впливову людину, «яка готова була б зізнатися у злочинному перелюбному зв’язку з Октавією, а також у їхньому обопільному намірі захопити верховну владу». Для цього було обрано командувача Мізенським флотом Анікета - того самого Анікета, якому Нерон раніше доручив убивство своєї матері. Анікет, звісно ж, погодився й у присутності наближених імператора повідомив усе, що йому звеліли. Найдивнішим було те, що Нерон зберіг Анікету життя після такого зізнання, - його заслали на острів Сардинію, «де він безбідно жив і помер природною смертю».

Маючи у своєму розпорядженні зізнання Анікета, Нерон заявив в особливому указі, що «Октавія, щоб мати у своєму розпорядженні флот, спокусила префекта й, спонукувана злочинністю цього зв’язку, перервала вагітність», забувши своє ж недавнє твердження, що вона безплідна. Після цього Октавію з Кампанії перевели на острів Пандатерію, що вже мав похмуру славу місця заслання, з якого не повертаються. Саме там у часи Тіберія було замучено на засланні Агріпину Старшу, бабусю Нерона. Однак навіть у засланій на Пандатерії Октавії Нерон вбачав загрозу. Октавія недовго пробула у вигнанні - того ж 62 року, незабаром після прибуття на Пандатерію, її стратили. Октавію зв’язали й розітнули їй вени на руках і ногах, «а оскільки стиснута страхом кров виливалася з надрізаних місць занадто повільно», смерть прискорили паром у жарко натопленій лазні. Корнелій Тацит, який описав це вбивство, повідомив також, що відтяту й доставлену в Рим голову страченої показали Поппеї Сабіні, а сенат розпорядився обдарувати з цього приводу храми.

Деталі вбивства зображено Тацитом, мабуть, не зі слів очевидців, а за записаними кимось чутками, що ходили Римом. Те, що Поппеї Сабіні привезли для показу голову Октавії, теж може бути лише чутками - не надто логічно спершу різати дівчині вени, потім прискорювати її смерть жаром у лазні, а потім все-таки відрубувати їй голову. Однак те, що Октавію було вбито, і що саме такі чутки поширилися тоді Римом, - цілковита правда, як і те, що після страти Октавії римські сенатори, аби догодити Нерону, виділили храмам дари. Октавії було тоді лише двадцять років…