Читать «Імператор» онлайн - страница 9

— Ти насправді божевільний, — прошепотів Олександр.

— Так, — Денис упустив закрученого м’яча й упіймав аж біля долівки. — Проте я не небезпечний. У мене схильність до фантазування. На самоті я розважав себе сам.

М’яч знову закрутився на його пальці, й шви на темно-червоній волейбольній шкірі миготіли, неначе материки чужої планети.

— Кольорові кільця, — сказав Олександр. — Пірамідка. Братній цвинтар.

— Проте, може бути, вони живі? — Денис лагідно поглянув на нього скоса. — Га? Може, вони дивляться на тебе моїми очима? Перші громадяни великої імперії, котрі перебороли трагічну невідповідність духу й тіла?

Олександр мовчав.

— Невже ти ніколи не згадував Владика? — м’яко запитав Денис. — Котрий, аби довести щось тобі… і собі здебільшого, полетів в експедицію не стільки як біолог, скільки в ролі самця?

— Замовкни.

— Він вибачив тобі. Я вибачив тобі, Сашко-черепашко. І не дивися на мене, як Еля Дімінуендо на здохлу жабу.

М’яч лунко вдарився об долівку. Олександр довго чув відлуння удару. Хоч луни бути не могло.

— Хочеш приєднатися до нас? Стати громадянином імперії? — Голос Дениса зробився густим і грузлим.

— Ні.

— Воля? Братерство? Глибоке взаємопорозуміння в колективі таких різних, але таких гідних особистостей? Злиття…

— Ні!

— Перехід на інший якісний рівень? Інший спосіб існування, що відкриває…

— Замовкни!

— Дарма. Дуже скоро вільний прийом у громадянство буде закрито. Лише найбільш гідні. А ти пересічний хлопець, Сашко, як був, так і залишився. Тож піди й скажи їм, що трагедії в школі — не більш ніж ланцюг випадків. У мене був гіпертонічний криз, у Луки — давня травма голови, про яку ніхто не знав. Реально, була така травма, я ще в школі з коня впав. А я випав з вікна… Елізар випав з вікна, цим усе пояснюється. Просто скаламутилося перед очима. Нехай мене переведуть в іншу школу, якщо ці мене не хочуть… Більше смертей не буде. Бо не можуть випадковості тривати вічно.

І він кинув Олександрові м’яча.

* * *

— Він розколотив камеру м’ячем! Сказав би — будь ласка, я б її відключила!

Жінка-лікар нервувалася й дуже уважно дивилася Олександрові в обличчя. Неначе боялася, що зараз він почне ходити, наткаючись на стіни.

— Про що ви говорили?

— Я поставив йому всі запитання, які хотів, — сказав Олександр. — Я зв’яжуся, за мною надішлють транспорт…