Читать «Ігри долі» онлайн - страница 15

— Ну і як пройшло побачення?

— Класно! Ти просто не уявляєш, як класно! Прикинь, сьогодні ми знову зустрічаємося, — полила потоками слів Аня. Усмішка не сходила з її уст, а очі горіли, немов нічні ліхтарі.

Вона взяла своє горнятко з кавою і зробила ковток, чекаючи, що скаже на її слова Оксана. Реакція подруги трохи дивувала Аню, аж надто вона спокійно реагувала. Вона чекала сто запитань за хвилину від неї, або прохання розказати все в деталях, а тут…тиша… «Можливо, вона ще не зовсім прокинулася, — думала Аня.

— Я рада за тебе, — спокійно і монотонно продовжувала розмову Оксана.

— І це все, що ти можеш сказати? Я думала тобі буде цікаво. Виявилося, що ні. Я тоді краще піду.

Аня вже підвелася з крісла, але Оксана її зупинила.

— Вибач! Вибач, сонечко! Я дурепа! Я просто хотіла трохи познущатися над тобою. Пробач! Насправді мені дуже цікаво. Ти уявти собі не можеш як? І як важко мені вдалося себе стримувати. А тепер сідай і розповідай мені усе у деталях.

Дівчата повернулися на свої місця. Оксана змінила похмурий і серйозний вираз обличчя на веселий, більш властивий для неї. Анюта також повеселішала, але винувато подивилася на подругу і промовила:

— Ти також пробач. Знаючи тебе, я б мала здогадатися, що ти жартуєш. А замість цього вела себе егоїстично і вже почала на тебе ображатися.

— Ну-ну! Уже досить цього «мила», а то я зараз розплачуся, — сказала Оксана і театрально змахнула не існуючу сльозу.

— Ти не виправна.

І наші подруги засміялися, скріплюючи тим самим перемир’я.

Після того, як Оксана, зіславшись на невідкладні справи, покинула їхню компанію, Ніколас з Анною ще трохи погуляли містом. Спочатку говорили про справи на роботі, потім поступово перейшли на особисте. Нік лаконічно відповідав на питання Ані, не заглиблюючись у подробиці. Аня ж, навпаки, досить емоційно і відкрито ділилася спогадами. І ця її відкритість дуже подобалася Ніку: у наш час рідко можна таке побачити.

Аня спершу ніяковіла, плуталася у словах. У горлі пересохло від переживань, серце шалено калатало. Але з часом вона трохи заспокоїлася, паніка пройшла і вже розмовляла з Ніколасом як з давнім другом. Бодай, їй би так хотілося. Але Ніколас Харт, відколи дізнався, хто вона така, вів себе стримано. Вона, звичайно, не чекала, що він буде поводитися з нею, як з усіма іншими до неї, вона б цього і не дозволила, незважаючи навіть на те, що його безумно кохає. Але думала, що він буде з нею більш відкритим. А можливо, Ніколас і правильно поводився. Це їхня перша неофіційна зустріч, тому не дивно, що він трохи замкнутий.

Аня хотіла більше ніжності, тепла, бо вона ставилася до нього як до коханого чоловіка і бажала взаємності, але ж Нік не знав про її почуття і не відчував навіть закоханості, не те щоб кохання. Він лише кілька хвилин побачив у ній жінку, а не лише як свою всезнаючу помічницю.

Це з одного боку, а з іншого, їй було дуже приємно, що Ніколас так і на першому побаченні не запросив її у готельний номер. Це давало їй надію на те, що він не ставиться до неї як до пустоголової дівулі, з якою можна провести приємно вечір. Він поважає її як особистість. А це вже щось…