Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 40

— Але в Клубічка нога мала! — мимоволі вигукнув Трампус.

— Тож і не виключено, що людина, котра завдала вам стільки мороки, був ваш шеф. Тільки Салач вродливець, а от про Клубічка, мабуть, цього не скаже навіть його найліпший приятель. А тепер ви мене справді пустіть. Сьогодні субота, а в суботу у клініці завше цирк, бо люди, якщо ви помітили, найохочіше йдуть до лікаря саме в суботу.

Соумар вийшов, однак відразу ж повернувся, взяв зі столу мармурову статуетку й поклав до портфеля.

— Гарна робота, — сказав, — продемонструю частини черепа і мозку в клініці.— І вийшов.

Тепло і тиша подіяли на Трампуса так, що він сів у крісло, сподіваючись хвильку відпочити, і непомітно заснув. Збудив його якийсь шурхіт. Розплющив важкі повіки: офіціантка прийшла прибирати посуд після сніданку. Погляд її заметався по столу, та, зустрівшись із Трампусовими очима, вона взяла хутенько тацю, всміхнулася й вийшла своєю пружною ходою.

«Справдешня манекенка», — подумав Трампус. Кілька хвилин єну підбадьорили його. Він зрозумів, що підозрювати Соумара смішно; професор не має нічого спільного з Барбароссою. Так, але, багато знаючи про Салачову, професор, однак, не прохопився б і словом навіть на тортурах. «Неясна Клубічкова телеграма мала інший зміст, ніж я гадав. Треба пильнувати, щоб Соумарові нічого не сталось. Але який зв'язок є між ним і справою Салачової? Знатиму про це тільки тоді, коли Салачова прокинеться. Тож будемо його стерегти». Трампус гукнув Голца й послав до клініки, наказавши не зводити очей з Соумара й зателефонувати до криміналки, щоб сюди прислали іншого детектива.

Розглядаючи пейзаж на стіні й мріючи про годинку сну більше, ніж про спасіння душі, Трампус уперше відчув страх, що взяв на свої плечі надсильний тягар. Коли він вимагав у Брно від Клубічка доручити йому цю справу, вона здавалась надто простою. Думав, що примусить Салачову, коли наздожене, пояснити все. Але артистка нічого не пояснила, бо Пулпан її приспав. І що найгірше — справа розвивається дедалі зловісніше, а він до неї не може підібрати ключа. Тепер усе було ще заплутаніше, ніж напочатку. Сподіватися можна тільки на те, що Салачова прокинеться завчасно і схоче дати свідчення. А як не схоче?

Зненацька задзвонив телефон. Трампус узяв трубку.

— Трампус. Професор у клініці.

— Саме ви мені й потрібні, пане, — озвався знайомий голос. — Це Кост із вілли Салачової.

— Знов щось сталося? — злякано спитав Зденек.

— Нічого не сталося, пане, але з криміналки сюди протелефонували текст нової телеграми пана Клубічка.

— Що там іще? — невдоволено спитав Трампус.

— Я вам прочитаю, пане, тут зовсім мало: «Трампусові. Ви насправді стежите за С?» Це все, пане.

Трампус поклав трубку. «Що б це могло бути? Клубічко, певне, дізнався, що хтось замишляє лихе проти Соумара, й сумнівається, чи я стережу його досить пильно… — Нараз сонливість його пропала, він підхопився з крісла. — Але ж я й справді погано стережу. Пустив без нагляду до клініки й задовольнився тим, що аж через десять хвилин послав слідом Голца. І навіть не сказав Голцеві взяти таксі». Трампус уявив собі клініку. Соумар бігає з палати до палати, як то роблять боги-професори, йде коридорами, де чекають пацієнти. Потім, відпустивши весь почет, професор ввійде до свого кабінету й прийматиме хворих. Між ними може затесатися суб'єкт, що має вчинити на нього замах. І зробить не зовсім легко, та ще й зникне непомітно. Яка там користі, від Голца? Коли б він навіть захотів піти з професором до кабінету, Соумар його напевно прожене. Треба витягти Соумара з клініки. Не роздумуючи довго, Трампус схопив телефон і попросив з'єднати його з клінікою Соумара. Минула вічність — може, хвилин п'ять, — поки озвався невдоволений Соумарів голос.