Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 44

— Я не міг зрозуміти, навіщо це, — відверто признався Владов.

— Хотів побачити, як реагуватиме на мої слова святий отець, адже нам було відомо, що він знав Пруся й зустрічався з ним. Якби промовчав — виказав би себе… Але канонік не дав нам жодного козиря. Проте у мене з'явились підстави привезти його в управління міліції й допитати. Щоправда, тоді я ще не знав про його телефонну розмову з Прусем, та все ж підозра не залишала мене. І я вирішив упіймати каноніка. Попасти до пастки могла тільки людина, яка знала, що в Пруся, крім «Портрета» Ель Греко, були ще картини Сезанна, Ренуара й Ван-Гога. Людина, яка вбила Пруся, шукала ці полотна й не знайшла. Я подумав: коли канонік дізнається, що Прусь збудував у місті ще один будинок, то намагатиметься проникнути туди. Його вабитимуть не знайдені ще картини, він вирішить, що Прусь тримав у Желехові тільки Ель Греко, а інші полотна передбачливо заховав у тайнику на Тополиній. І ось під час допиту каноніка в міському управлінні міліції той самий недолугий старший автоінспектор розпатякує, що Прусь мав особняк на Тополиній і що його коханка вирішила найняти комусь півбудинку…

Після цього каноніка відпускають. Правда, слідчий ще їде з ним на Паркову, щоб допитати свідків. А мене все ще непокоїть питання: якщо канонік скористався пожежною драбиною, то як він потрапив назад?

Пам'ятаєте, на першому поверсі там крамниця і поруч — купа ящиків? Я прикинув: коли покласти ящик один на один, навіть невеличка на зріст людина зможе залізти на драбину…

— Але ж під нею залишиться піраміда з тари, — заперечив Владов.

— Слушно, — кивнув Козюренко. — Та можна взяти довгу палицю і вже з драбини розкидати ящики. А потім шпурнути палицю в кущі. До речі, того ж вечора я й знайшов її там…

— І все ж відпустили каноніка! — прохопилося у Владова.

— Ну, дорогенький, палиця — ще не доказ злочину! Хлопчаки могли накидати в кущі скільки завгодно. До того ж я дав палицю на експертизу. Відбитків пальців на ній не знайдено. Отже, ми відпустили каноніка і почали чекати, чи не зацікавиться він будинком на Тополиній. Та він, як, виявилося, був розумніший і обережніший: раніше надіслав нам анонімку, щоб міліція схопила злочинця й остаточно заспокоїлась. Отець Юліан після вбивства Пруся сам закопав сокиру в малині, і гадаю, що літери на анонімці наклеєні отим клеєм, — вказав очима на письмовий стіл, де стояла пляшечка. — А може, ні. Певно, ні. Не залишив же на анонімці відбитків пальців, мабуть, і клеєм скористався іншим… Ми арештували Якубовського, власне, не могли не арештувати: адже сокира — прямий доказ. Отець Юліан дізнався про це. Як — поки що не знаю. Чи дзвонив у Желехів, чи сестра їздила туди автобусом, чи ще як — це ми з'ясуємо. Але дізнався й остаточно заспокоївся, злочинця арештовано, міліція закрила справу — можна діяти… І він посилає на Тополину свою сестру. Посилає одразу, наступного ж дня, боїться, що коханка Пруся найме помешкання іншому. Сестра пристає на всі умови, хоч ціну названо високу. Тепер у мене не залишилося сумніву, і ми почали діяти.