Читать ««Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 26

— Годі розігрувати сцени, Суханова! — підвищив голос. — Прусь спустився у підвал по картину. Де вона?

— Яка картина? — перестала схлипувати Суханова. — Я ні в чому не винна, і ви скоро пересвідчитесь у цьому!

Козюренко викликав конвоїра.

— Раджу вам, Суханова, подумати і більше не вводити в оману слідство.

Допит коханця Суханової нічого не прояснив.

Григорук одразу зізнався, що супроводжував Поліну до Желехова. Суханова хотіла упросити свого колишнього залицяльника, щоб той не переслідував їх. Вийшла з дому Пруся у розпачі, і вони посварились. Наскільки зрозумів Козюренко, Григорук мав на меті тільки меркантильні інтереси: хотів стати господарем будинку на Тополиній. Він розповів, що у відповідь на його запитання, чи домовилася Поліна із Прусем, Суханова влаштувала істерику і замість того, щоб сісти в таксі, яке чекало поблизу Прусевої садиби, подалася на автобусну станцію. Григорук наздогнав її і одвіз додому на Тополину.

Все сходилося, крім однієї деталі: Суханова твердила, що повернулася додому автобусом…

… Роман Панасович тільки-но ліг на диванчику, поклавши під бік подушку, коли на столі знову задзеленчав телефон.

— Як справи, Романе? — загудів у трубці голос начальника управління.

— Як тобі сказати?.. — почухав потилицю Козюренко. — Посуваються потроху.

— Ага, — засміявся той. — Розумію, глухий кут. От що, облиш усе і їдьмо обідати. Ти не забув, що обіцяв Ніні Павлівні? А сам уже два дні носа не показуєш.

Козюренко згадав, якими варениками годувала їх Ніна, і нараз відчув такий голод, що ковтнув слину й признався:

— Знаєш, друже, я й справді страшенно хочу їсти…

Вони поїли запашного розсольнику, і Ніна поставила на стіл тарілки з печенею. Роман Панасович задивився на картоплю, що парувала, й ніяк не міг збагнути, які асоціації вона викликає в нього. Нарешті згадав і розповів, як вони з сестрою колись продавали подушки.

… Було це давно. Він тоді ще був восьмирічний хлопчина. Вони недавно приїхали до Києва з села, де мати вчителювала, і ще як слід не влаштувались. Мати захворіла, лежала з температурою і послала Романа з Надійкою на товкучку. Перед цим довго радились, що продати. Речей зайвих не було — отож вирішили збути подушки: адже під голову завжди можна щось покласти. Надійка й Ромко взяли дві великі, в червоних насипках подушки і бадьорі подалися на базар. Та настрій у них одразу зіпсувався, коли вони побачили велетенське скопище людей.

Це була справжня стихія. Людський натовп вирував, наче море, а над ним стояв неймовірний гамір. Тут панували свої неписані базарні закони. Скраю мали свої постійні місця «розкладники». Вони продавали всілякий мотлох: різного діаметра дроти, букіністичну літературу, старорежимні замки з секретами, мідні крани, старі черевики й «крик моди» — вишиті гладдю килимки з гномами та лебедями.