Читать «Маленький грішник» онлайн - страница 3

- Гляди ж, Дмитрику, виходь завтра! - наказував Гаврилко.

- А як мамка не пустять?

- То втечи!

Дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітьми, і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність.

А мамка нічого не сказала: вона лежала на полу й стогнала. Побачивши врешті Дмитрика, Ярина обізвалась:

- I де ти бродиш, заволоко? Візьми отам кашу в печі та новечеряй!

Дмитрик виїв з горщика кашу, ліг коло матері і зараз же заснув.

Йому снились горобці, кози, ласощі та інші втіхи бідних дітей.

II Другого дня Ярина ледве звелась з постелі; вона взялась за відра, щоб піти на роботу, але почула, що не мав сили.

- Чогось я занедужала, Дмитрику, - обізвалась Ярина, - сили не маю… Я трохи полежу, а ти побіжи на місто та купи хліба… Ось тобі гроші… Та не барись…

Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами, але тільки до сінешнього порога. За порогом він забув і маму, і свої турботи. Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебоніли щось межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі. Весело! Дмитрик з радісним серцем трюхав по льоду, затискаючи в жмені гроші на хліб.

Коли це, саме під містом, з'явився Гаврилко з гринджолятами, а на їх сиділа Марійка.

- Сідай, підвезу! - гукнув він на Дмитрика.

Дмитрик з розгону наскочив на гринджолята, мало не перекинув Марійки, а Гаврилко повіз їх, мотаючи головою та іржучи, мов кінь.

- Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу!

Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок.

- А що се у тебе в жмені' - лапнув його за руку Гаврилко.

- Гроші… мамка на хліб дали.

- Дай сюди!

- Еге, не можна - мамка битимуть.

- Дурний! скажеш загубив, то й не битимуть. Давай!

Дмитрик, вагаючись трохи, віддав гроші.

- От що я вам скажу, - почав Гаврилко. - Я тому жидкові, що нас раз у раз зачіпав, таки нам'яв учора пейси. Але жидок нахвалявся: як зберу, каже, жиденят, тоді не попадайтесь нам у руки. А ми собі знаєте, що? Ми собі покупуємо козики, жиденята не посміють підступитись, як докажемо ножі.

Думка купити ножі дуже всім сподобалася. Діти метнулись до крамниці і купили три козики. Лишились ще два шаги, за які не знали, що купити.

- А я їсти хочу! - обізвався Гаврилко.

- I я! I я!..- скрикнули разом Дмитрик та Марійка.

- Рушай просити, Дмитрику! - загадав Гаврилко.

Та, як на лихо, сьогодні не щастило, хоч Дмитрик дуже жалібно кривив обличчя та квилив, мов сирота:

- Дайте сиротині копієчку… згляньтесь над голодним!..

Ніхто нічого не давав, а їсти хотілось.

- Ет, що твоє старцювання! От як той дід сліпий, що сидить біля мосту, - ну, той мав всякого добра повну торбу: там тобі й бублики, й яблука, й медівники!.. облизалась на одну згадку Марійка.

В Гаврилковій голові промайнула думка.

- Знаєте, що? та торба буде наша! - рішив він.

- Еге, так тобі дід і дасть: ти за торбу, а він тебе костуром! - змагалась Марійка.

- Не бійсь! Зробимо так: ти, Марійко, купиш за двоячку булку і подаси дідові, а як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з Дмитриком,- я з одного боку, а він з другого, - черкнем ножем по мотузці… Марійка вхопить торбу та навтікача, а ми за нею!.. Добре, Дмитрику?