Читать «Збігло літо» онлайн - страница 65
Ніна Боден
— Не хочу, я втомилася.
— Тоді розкажи що-небудь. Розкажи про свою злу тітку.
— Я вже все тобі розказала. — Мері раптом відчула себе якось незручо. Вона підвела голову, щоб подивитися, чи немає десь поблизу Саймона. Його не було, але відчуття незручності не зникло, й вона сказала сердито: — Чого ти пристаєш до мене з одним і тим самим?
— Я люблю слухати різні історії, — відповів Крішна. — А що буде, коли вона довідається, що ти тут з нами на острові?
Мері вдала, ніби не чує. Вона лише дивилася на небо.
Крішна підсунувся ближче і сперся на лікоть, щоб заглянути їй в обличчя.
— Станеться щось страшне? Вона відріже тобі руки й ноги?
Ці слова приголомшили Мері. Очі її зблиснули вогнем.
— Звичайно, ні, — суворим тоном відповіла вона. — Скоріш за все, замкне мене в кімнаті й даватиме тільки хліб та воду.
Помітивши розчарування на його обличчі, вона зрозуміла, що він не вважає таке покарання достатньо суворим, і зітхнула в душі. Мері пошкодувала, що придумала цю безглузду історію про тітку Еліс. І не тільки тому, що їй уже набридло розповідати одне й те саме. Вона раптом збагнула, що брехня до добра не доводить. Збрешеш один раз — і вже не зупинишся. Це однаково, що лити воду в пісок — цьому нема кінця й краю…
— Розкажи ще раз, як вона збиралася тебе отруїти, — попросив Крішна. — Про синю пляшечку з написом «Отрута». Як ти знайшла її, вилила отруту, а замість неї налила води.
— Ти не розповідав про це Саймону? — спохватилася вона. Крішна обіцяв не розповідати, але хто його знає.
— Адже я слово дав, — відповів Крішна. — А крім того, Саймон однаково не повірив би мені. Він не любить, коли кажуть неправду.
Мері подивилася на нього. Вона не могла второпати, що він має на увазі: чи то Саймон не повірить у цю неправдоподібну історію, чи то Крішна сам у неї не вірить.
— У жорстокість твоєї тітки він, може, й повірить, але в отруту — ні, — додав Крішна.
Мері сіла. Вона зметикувала, що настав підходящий момент сказати: «І справді, усе це брехня, вигадка від початку до кінця» — і потім пошкодувала, що не сказала, — але цієї миті, заторохкотівши, перекинулася бляшанка, і Мері, забувши про все, почала спостерігати, як клює риба.
Крішна відв’язав від ноги жилку й потягнув її. Він витягнув коричневу форель, та звивалася й била плавниками по гравію.
— Надто маленька, — сказала Мері.
Вона обережно вивільнила гачок і кинула рибину назад в озеро. Крішна образився і повернувся до неї спиною.
— Не ображайся, — сказала Мері. — Сам бачив, що рибина маленька. Хоча, якщо ти справжній рибалка, то сам повинен був кинути її назад у воду.
Мері була задоволена. Вона просто ненавиділа, коли ловили рибу для того, щоб потім її смажити.
— В ній не було й восьми дюймів, — сказала Мері Саймону, який щойно підійшов.
Він мовчки кивнув головою, присів навпочіпки і насадив на гачок нових черв’яків.
— Навряд чи зловиться велика риба, — сказав він, закинувши жилку в озеро. — Дуже спека велика.
— А при чому тут вісім дюймів? — запитав Крішна.
— Такий закон. Якщо ловити маленьку, до восьми дюймів, то з чого тоді ростиме й розмножатиметься велика?