Читать «Збігло літо» онлайн - страница 55

Вона знала, що спочатку треба подякувати лікареві, але була так напружена, що одразу не знайшла потрібних слів.

Ветеринар, здається, не заперечував проти платні.

— Десять шилінгів і шість пенсів буде досить, — усміхнувся він.

Мері завагалася. Десять шилінгів і шість пенсів платили тільки за консультацію. Вона була певна, що операція коштувала дорожче.

— У мене є фунт стерлінгів. Я можу віддати його вам якщо ви не проти.

— Гадаю, що десять шилінгів і шість пенсів буде досить, — сказав ветеринар.

Усю дорогу додому Мері тримала кошика на колінах, щоб кота не трясло. У вагоні більше нікого не було, й вона лагідно розмовляла з Ноаксом на той випадок, коли він прокинеться і не збагне, де знаходиться.

— Все гаразд, Ноаксе. Я тут. Я з тобою. Все гаразд, Ноаксе…

Лише раз вона відкрила накривку кошика й заглянула всередину. Він усе ще був непритомний — чи просто спав, — але коли Мері доторкнулася до його твердої клиноподібної голови, він поворухнув вухом.

Саймон чекав її на станції. Мері було видно, як він ховався за натовпом людей по той бік бар’єру. Він накинувся на неї, як тільки вона пробилася до нього:

— Де ти була так довго? Я вже пропустив два поїзди. Ти знайшла його?

А Мері думала тільки про Ноакса.

— Він у мене в кошику, — радісно повідомила вона. — О, Саймоне…

— Що?

— Пробач, що я запізнилася. Мені довелося нести його до ветеринара.

— До ветеринара? — перепитав він, утупившись в неї так, ніби вона раптом збожеволіла.

Тільки тоді вона збагнула, що він має на увазі дядька Крішни, і розсміялася, уявивши, що вона віднесла індійського джентльмена до ветеринара і привезла його додому. Вона так реготала, аж сльози виступили ні очах.

— Я маю на увазі свого кота Ноакса. Я не знайшла дядька Пателя. Він там не живе. Ти мав рацію.

Цієї миті вона була така щаслива, що дозволила собі визнати його правоту.

— О господи! — похмуро пробурмотів Саймон.

Він круто повернувся на підборах і закрокував геть, засунувши в кишені руки й похнюпивши голову.

Мері побігла слідом за ним. «Який він нестерпний хлопець! — подумала вона. — Спочатку казав, що немає ніякого сенсу їхати до Лондона, а тепер, коли з’ясувалося, що він був правий, чогось образився».

— Адже ти сам не вірив, що я знайду його. Хіба не так? Ти казав, що це марна поїздка.

Він коротко кивнув головою. Обличчя в нього було бліде й стривожене.

— Просто я мав надію… — почав він і замовк, ніби в нього не вистачило сили докінчити фразу.

— Що з тобою? — запитала вона. — Ну, не знайшла я його дядька. То ж не кінець світу, правда? Ще пошукаємо, от і все. Поки…

— Поки що? — перепитав Саймон. Очі в нього потемніли.

— Поки щось станеться, — сказала вона, мотнувши головою, бо нічого іншого не могла придумати.

Мері була навіть рада, що не знайшла містера Пателя. Бо коли б знайшла, він приїхав би й забрав Крішну. І тоді знову життя її стало б страшенно нудне і похмуре.

— Біда в тому, що вже сталося, — повільно вимовив Саймон. — Завтра приїздить додому мій дядько Хорейс. Сьогодні вранці мама одержала від нього листа.

9. Втеча на острів