Читать «Збігло літо» онлайн - страница 54

— Авжеж. Я розумію, — сказав ветеринар, йому стало незручно перед нею. — Просто іноді буває краще…

Він більше не дивився на Мері, а обережно й лагідно обстежував Ноакса, ніби намагався зосередитися на тому, що відчувають його пальці.

Мері глибоко втягнула в себе повітря. Головне зараз — допомогти Ноаксу, отже треба заспокоїтися.

— Знаєте, він страшенно дужий кіт, слово честі. Правда, зараз у нього кепський вигляд, але він від природи дуже сильний.

Ветеринар промовчав.

— Хіба ви змогли б убити свого друга? — сказала Мері. — Навіть якщо це тварина? Я розумію, для вас він просто кіт, а для мене він Ноакс!

І щоб погамувати сльози, вона почала думати про матір, яка поїхала у відпустку, залишивши Ноакса помирати голодною смертю.

«Якщо Ноакс помре, я більше з нею ніколи не розмовлятиму!» — вирішила Мері.

— Коли ви не знаєте, як його вилікувати, так і скажіть! — запально вигукнула вона. — Тоді я заберу його й віднесу до іншого лікаря!

Ветеринар здивовано глянув на неї. і цієї миті Ноакс крутнув головою і вхопив його зубами за палець. Ветеринар вилаявся і несподівано всміхнувся.

— Гаразд, — сказав він. — В ньому ще живе бойовий дух. Але ногу йому доведеться ампутувати. Користі від неї не буде. Зараз вона лише джерело інфекції. Обіцяти, що він виживе, я не можу. Та якщо доглядати за ним як слід, то надія є. Досі він, мабуть, був кинутий напризволяще. Правда ж?

Мері кивнула головою. Вона могла б пояснити, що б цьому не її вина, але в даному разі це не так важливо. Образа стисла груди, на очах забриніли пекучі сльози.

— Я доглядатиму за ним, — прошепотіла вона. — Обіцяю вам.

Обхопивши себе руками, вона сиділа в приймальні й бурмотіла собі під ніс:

— Боже, якщо ти допоможеш Ноаксу одужати, я все своє життя буду доброю. Я постараюсь бути доброю. Допоможи йому. Боже, прошу тебе…

На стіні висів годинник. Велика червона секундна стрілка на циферблаті, здавалося, не бігла, а повзла. Хвилина на цьому годиннику здавалася для Мері годиною.

Вона дивилася на годинник й виводила протяжливим голосом:

— Прошу тебе, Боже, дай Ноаксу одужати, допоможи йому, і я постараюсь чемно поводитися…

Їй здавалося, що як тільки вона замовкне бодай на мить, то Ноакс помре просто під наркозом.

— Боже, допоможи Ноаксу одужати, допоможи Ноаксу одужати…

Відчинивши двері, ветеринар побачив, як ворушаться в неї губи, й застережливо кашлянув. Мері зісковзнула зі стільця й стала перед ним, виструнчившись, немов солдат на параді.

— Усе гаразд, — сказав він. — Операція пройшла краще, ніж я сподівався. Гадаю, він житиме.

Мері пройшла за ним в операційну. В повітрі стояв якийсь солодкуватий запах. Ноакс лежав у своєму кошику із забинтованою лапкою.

— Він ще довго спатиме, — сказав ветеринар. — До ранку його не треба годувати, хіба що можна дати трішки молока. Але потім ти повинна годувати його регулярно. Спочатку дати що-небудь легке — наприклад, сире яйце, збите в молоці, добавивши туди крапельку бренді. Рану не чіпай. Коли вона цілком загоїться, бинт сам відпаде.

— Скільки я вам винна? — запитала Мері.