Читать «Збігло літо» онлайн - страница 49
Ніна Боден
— Саймоне! Саймоне! Саймоне! — заспокоював його батько.
Саймон повільно й тихо видихнув. Він підвівся і, не дивлячись ні на кого, почав збирати порожні тарілки.
Відтак виніс їх із кімнати, ногою зачинивши за собою двері.
— Він думає, що ми його принизили, — батько похитав головою і вдав, що витирає з очей сльози.
— Подумаєш, образився! — сказала бабуся.
Вона кумедно закопилила губи й скосила очі, як ображена герцогиня, а близнята захихотіли, зацокотівши зубами об краї склянок з молоком. Їхні тугі щоки блищали, немов рум’яні яблука.
— Не розумію, звідки в нього такі поняття, — дивувалася місіс Трампет. — Я певна, що Мері приймає нас такими, як ми є, правда Мері?
Мері не знала, що відповісти, й тільки всміхнулася. А про себе подумала, що нечесно з їхнього боку насміхатися з Саймона за його спиною. Але коли він повернувся з величезним яблучним пирогом у руках і його мама сказала: «Дякую тобі, любий. Що б я робила без тебе!» — Мері зрозуміла, що всі вони люди добрі і люблять одне одного.
Зверху пиріг був залитий солодким брунатним кремом, а по краях з нього сочився блідий яблучний сік. Мері спочатку з’їла один великий шматок з кремом, а потім і другий. Коли їй запропонували третій, вона з жалем похитала головою.
— Ти впевнена, що більше не хочеш, люба? — запитала місіс Трампет майже так само стурбовано, як це робила тітка Еліс.
— Цілком упевнена. Дякую, — відповіла Мері. — Більше не можу.
І тут вона згадала, що їй доведеться їсти ще раз. Мері глянула на годинник. Було вже по першій, а о пів на другу вона мала знову сісти за стіл і обідати вдруге.
— Як ти почуваєшся, моя люба? — запитала місіс Трампет. — Чогось ти дуже бліда.
Через півгодини тітка Еліс сказала те саме:
— Як ти почуваєшся, моя люба? Чогось ти дуже бліда.
Мері глянула на тарілку зі смаженою свининою, яка стояла перед нею — світле м’ясо і хрусткі темно-брунатні шкварки, — і її занудило.
Тримаючись з усіх сил, вона тільки копирсалася в тарілці.
— Я так і знала, що не можна було давати тобі тих сендвічів, — журилася тітка Еліс.
Дідусь глянув поверх своїх окулярів.
— А знаєш, Мері, багато дітей були б раді такому обідові. Наприклад, діти в Африці, які вмирають з голоду.
— Ну й віддайте його їм! — сказала Мері і згадала про хлопчика з Африки, який хоч і не вмирав з голоду, але із задоволенням з’їв би тарілку смаженої свинини. — Запакуйте його і вишліть посилкою, — додала вона і подумала, що якби вони знали, як було насправді, то й справді вислали б. Від цієї думки вона розсміялася.
А розсміявшись, ніяк не могла зупинитися. Шматочки свинини й смаженої картоплі, що їх вона не встигла дожувати, вилетіли у неї з рота прямо на стіл, що його ретельно відполірувала тітка Еліс.
Можна просто померти зо сміху, подумала Мері…
8. Марна поїздка
Понеділок виявився таким сонячним і теплим, що навіть тітка Еліс не заперечувала, коли Мері сказала, що обідатиме на березі, й попросила дати їй із собою бутерброди.
Щоправда, Мері охопив жах, коли вона почула після цього:
— Може, й ми приєднаємося до тебе, моя люба, сьогодні такий погожий день.