Читать «Збігло літо» онлайн - страница 45
Ніна Боден
За вікном хтось стояв і дивився на неї: чого вона тут хазяйнує…
7. Смажена свинина і яблучний пиріг
Спочатку вона не наважувалася повернути голову чи точніше, не могла, а тільки стояла, немов скам’яніла, не зводячи очей із прес-пап’є.
— Стояти на місці, інакше смерть! — почувся дитячий голосок, і вона оговталася. А придивившись, побачила двох близнючок — Поллі й Аннабел. Їхні носики були притиснені до шибки і здавалися білими гудзиками.
Вона кинулася до дверей. Зверху двері були зачинені на засув. Близнючки хихотіли, підштовхуючи одна одну, поки вона залізала на стілець, щоб дотягтися до засува.
— А що ти тут робиш? — запитала Аннабел, як тільки Мері впустила дітлахів у крамницю.
— Знову краде, — урочисто заявила Поллі. — Адже вона злодійка.
— Красти не можна, правда, Поллі?
— Ми її спіймали на гарячому.
— Бідна сиріткаї — сумно сказала Анна. — Просто їй ніхто не казав, що можна робити, а чого не можна.
Мері глибоко вдихнула повітря і повільно, із шипінням випустила його. Це, мабуть, Саймон їх так навчив. Яке приниження!
Поллі лагідно всміхнулася:
— Все буде гаразд, бідна сирітко Мері. Не бійся. Ми нікому не скажемо.
— Я не крала! — Мері вимовила ці слова так люто, що близнюки відступили назад, а в їхніх круглих оченятах застиг переляк. — Я розумію, вас здивувало те, що я тут, — додала вона трохи лагідніше, — але нічого страшного в цьому немає. Просто Саймон вирішив показати мені дещо з речей вашого дядька. Наприклад, арфу і музичну шкатулку…
Мері не наважилася спуститися в підвал, щоб покликати у свідки Саймона, боялась, що вони підуть слідом за нею. Вона лише стала на верхню сходинку й крикнула вниз:
— Саймоне! Саймоне! Поллі-Анна тут!
— Що? — Він підійшов до сходів і глянув угору. — Що ти сказала?
— Поллі і Анна тут, — безпорадно повторила вона, сподіваючись, що він зачинить двері підвального приміщення і що Крішні не спаде на думку піти за ним.
Саймон вибіг нагору.
— Чого ти розкричалася? Не могла спокійно сказати? — накинувся він на неї і заштовхав близнюків назад у крамницю. — А ви чого сюди прийшли? Адже ви знаєте, що вам сюди вхід заборонено? Чіпаєте речі…
— Нас впустила вона, — сказала Поллі. — Вона чіпала речі.
— Брала в руки.
— Роздивлялася їх.
— Вони думали, що я краду, — сказала Мері.
Саймон якусь хвилю дивився на неї так, ніби сумнівався: а може, й справді вона збиралася красти? Мері твердо витримала його погляд, і Саймон почервонів.
— Пробач, — сказав він.
— За що ти вибачаєшся? — запитала Анна.
— Ні за що.
— Ні, ти за щось вибачався. — Анна стояла між ними, переводячи погляд то на Мері, то на Саймона. — Може, ти наступив їй на ногу?
— Ні. — Саймон глянув на Мері й сором’язливо всміхнувся.
Вона також усміхнулася йому у відповідь, і Анна, привернути до себе увагу, сіпнула її за рукав.
— Ти знаєш, чому він вибачився?
— Авжеж.
— Чому?
— Він вибачився за те, що погано подумав про мене.