Читать «Збігло літо» онлайн - страница 3

Мері скреготнула зубами й затупотіла сходинами нагору. Добра в душі! Ні, вона погана. Вона така погана, що всі ненавидять її, усі, крім дідуся. Тільки дідусь любить її, бо він не такий, як усі, і не вміє ненавидіти.

Мері увійшла в спальню й похмуро утупилася на своє відображення в дзеркалі.

— Я також тебе ненавиджу, — голосно сказала вона сама до себе. — Свиня! — Вона притулила п’ястучки до щік і так натисла мізинцями на кінчика носа, що видно було тільки ніздрі. — А тепер ти й схожа на свиню. Жахлива, потворна свиня!

— О, я б цього не сказала. Тільки коли робиш гримаси, тоді схожа.

Мері обернулась і побачила місіс Кервер, яка щосереди й щоп’ятниці приходила допомагати тітці Еліс робити хатню роботу. То була маленька й худорлява жінка з тонким блідим обличчям, яке здавалося ще тоншим і блідішим в обрамленні кучми густого кучерявого волосся.

— У чужу кімнату без стуку не входять, — в’їдливо сказала Мері. — Це нечемно.

— Кому б іще, як не тобі, розмірковувати про чемність, — усміхнулася місіс Кервер, показуючи квадратні зуби, що були так само завеликі для її худорлявого обличчя, як і кучма рудого волосся. — Я саме збиралася прибрати твоє ліжко. Може, допоможеш, коли ти вже тут?

— Чого раптом? Це ваша робота, вам за неї гроші платять, — обурилася Мері, та одразу прикусила язик. Це вже й справді грубість, а рудоголові, як вона знала, легко спалахують.

Але слова Мері тільки потішали місіс Кервер.

— Правильно, — сказала вона й заходилася прибирати постіль.

Незважаючи на свою худорлявість і маленький зріст, вона була дужа та моторна й немов тер’єр носилася по кімнаті, хапаючи ковдри й підбираючи розкиданий одяг. А Мері стояла біля вікна й спостерігала за нею.

Коли все було прибрано, місіс Кервер сказала:

— Твоя тітка збирається перефарбувати цю кімнату. Який колір тобі сподобався б?

Мері дивилася з вікна на сад і мовчала.

— Чого мовчиш? — запитала місіс Кервер. — Адже ти повинна мати якусь думку з цього приводу. А що, коли пофарбуємо в жовтий колір? Ти хотіла б? Тітка вважає, що ти маєш вибрати колір на свій смак.

— Хай фарбує хоч і в чорний, якщо їй подобається, — сказала Мері. — Мені байдуже. Я тут довго не затримаюсь.

— Не затримаєшся?

— Моя мама поїхала відпочивати, — поквапливо пояснила Мері, — а тато змушений був поїхати до Південної Африки в справах. Він у Чілі.

— Я знаю. — На обличчі місіс Кервер відбився якийсь дивний вираз, ніби їй було відомо щось таке, чого не знала Мері. Дівчинка одразу вирішила, що ненавидить місіс Кервер.

— Ви, мабуть, і не уявляєте, де знаходиться Чілі, — ущипливо сказала вона.

— Чому? Адже я ходила колись до школи.

І хоча місіс Кервер усміхнулася після цих слів, Мері помітила, що вона починає сердитися.

— Ну що ж, — мотнула головою Мері. — Якщо ви знаєте, де знаходиться Чілі, то ви знаєте, як це далеко звідси. Дорога коштує багато грошей, і через те тато не зміг взяти мене з собою, і я змушена була приїхати сюди й зостатися в цієї придуркуватої тітки Еліс. Та він одразу забере мене звідси, як тільки повернеться.