Читать «Збігло літо» онлайн - страница 11

Мері геть забула про своє бажання, щоб усі знали, яка вона погана дівчинка. А через те сказала якомога лагідніше:

— Вибачте, я не хотіла вас образити, але ви ще просто дурненькі. Я нічого не крала. Ви говорите дурниці.

Діти перезирнулися Вони були схожі між собою, як дві краплі води: однакові сяючі карі очі, однакове гла-деньке волосся. А тепер на їхніх личках з’явився однаково упертий вираз.

— Але ж ми дивилися і приглянули тебе, — сказала одна.

— Ми наглянули тебе, — сказала друга.

— Не «приглянули» і не «наглянули», а бачили. Треба казати: «Ми тебе бачили», — нетерпляче поправила їх Мері. В неї не було ні братів, ні сестер, через те вона забула, як нелегко малюкам правильно добирати слова. Потім вона збагнула, що в даному разі граматика не має значення, і поквапливо пояснила: — Нічого ви не бачили, тому що і бачити не було чого. Я лишень купила паличку цукрової вати і дві шоколадки, а тепер ось бачите, я впустила паличку на землю, і вата зіпсувалася, бо ви мене налякали. — Вона вдала, що вкрай засмучена цим, наступила на паличку ногою і втерла її в рінь. — Дивіться! Зовсім сплющилася і вся брудна!

В обох дівчаток був такий нещасний вигляд, — зустрівшись з нею поглядами, вони винувато відвели очі, — що Мері стало їх шкода.

— Не журіться! — Мері всміхнулася, щоб підбадьорити їх. — Адже ви не навмисне це зробили, правда ж?

Але їхні обличчя все ще залишалися сумними.

— У мене в кишені є м’ятний цукерок, — сказала одна дівчинка. — Він трохи розтанув, але можеш взяти, якщо хочеш.

— Поллі не любить м’ятних цукерків. А я свій з’їла, — додала друга.

— Тоді я схожа на Поллі, — сказала Мері. — Я також не люблю м’ятних цукерків. Знаєте що? Якщо ви спуститеся сюди, я дам вам шоколадку.

Тільки-но вони спустяться вниз, одразу зникнуть з поля зору того, хто доглядає за ними. Вона дасть їм шоколадку і втече. Ніжки в них короткі, а кам’яні сходи круті: поки вони виберуться назад па набережну, вона вже буде далеко.

Вони захитали головами.

— Ні, ми одягли чисті шорти і йдемо до зубного лікаря.

Мері знов заусміхалася. Сердитися тут не можна ні в якому разі. І вона сказала якомога лагідніше:

— А ви шорти не замастите, якщо будете обережні. До того ж лікар дивитиметься на ваші зуби, а не на шорти.

Вони знов засміялися, потім перезирнулись.

— Спускайтесь, — квапила їх Мері. — Я не збираюся чекати вас цілий день.

Вона дістала з кишені шоколадку й, не дивлячись на них, почала здирати золотисту обгортку. Мері чула, як вони пошепталися й, топаючи сандаликами, побігли до сходинок. Спускалися вони дуже повільно, одна за одною, по черзі ступаючи на кожну сходинку. Мері аж нудило й трусило, ніби вона сама збиралася до зубного лікаря. Якби ще з’їла шоколадку, подумала вона, то, мабуть, її знудило б.