Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 57

Незабаром Зіна принесла з біржі паку чистих бланків для довідок, відтиск печатки і зразок підпису Лягавого й німецького директора біржі. Підпільники виготовили з куска гуми печатку і так навчилися підробляти підписи біржевого начальства, що воно й само не помітило б підробки.

Всі учасники групи одержали, нарешті, досить надійні документи. Димко і Харченко, скоряючись довідці, яку вони самі виготовили, пішли працювати на відкриту німцями макаронну фабрику, що постачала армію…

Так несподівано розв’язалось дуже важке завдання, і Шрагін з вдячністю думав про Зіну.

А от у Федорчука з його Юлею виник такий небезпечний конфлікт, що Шрагін вирішив втрутитись. Енергійна, смілива, з вольовим характером, Юля рвалася в бій з фашистами і звинувачувала Федорчука в бездіяльності й боягузтві, а той поки що не мав дозволу сказати їй, хто він. Спочатку Шрагін не надавав значення цій історії і не поспішав з дозволом Федорчуку відкритись перед Юлею. Тоді Юля стала діяти сама. Чудово розмовляючи по-німецькому, вона почала одчайдушно знайомитися з німцями, ходила з ними в кіно, на вечірки і днями сказала Федорчуку, що невдовзі за допомогою якоїсь своєї знайомої, що працювала в аптеці, дістане ціанистий калій. «Труїтиму фашистів, як пацюків», — заявила вона. А коли Федорчук назвав це безглуздою витівкою, дівчина мало не вигнала його з дому і обізвала дезертиром.

Шрагін ішов до Федорчука…

Григоренко вже стояв на умовленому місці. Шрагін повільно пройшов повз нього, та незабаром зв’язківець обігнав його і пішов кроків на п’ятдесят попереду. Він мав підвести його до хати Федорчука, а потім чергувати на вулиці.

Федорчук зустрів Шрагіна у дворі свого будинку. Вони пройшли в глибину двора й сіли на лавку.

— Дурне становище створилось, Ігоре Миколайовичу, — тихо мовив Федорчук, проорюючи п’ятірнею густий русявий чуб.

— Що ви сказали їй про мене?

— Один мій давній і хороший знайомий, тямущий, мовляв, чоловік і таке інше.

— Ви за неї ручитеся? — суворо спитав Шрагін.

— Як за себе. Вона ж від ненависті до німців просто худне на очах.

— Покличте її.

Юля вийшла з хати і твердою чоловічою ходою наближалась до Шрагіна, трохи звузивши спрямовані на нього очі. Невисока на зріст, але широка в плечах, чорне пушисте волосся спадало на плечі. Великі і теж чорні очі дивилися сміливо з-під прямих, мов стріли, брів.

— Здрастуйте, не знаю, як вас звати-величати, — сказала вона низьким, грудним голосом і сіла на краєчок лавки.

— Ігор Миколайович, — відповів Шрагін, розглядаючи її далі.

— Ви що, свататись прийшли? — усміхнулась Юля. — Сашко казав, що ви хочете поговорити про якусь справу.

— У нас у всіх одна справа, — сухо сказав Шрагін. — А якщо вже зайшла мова про Федорчука, то мушу зразу попередити: він відповідає переді мною за кожний свій крок і без мого дозволу нічого робити не має права.