Читать «Обручка принца» онлайн - страница 7
Тимур Литовченко
— Так, сину, закляття на наш рід чаклунка і справді наслала. Так — сила кохання претендента на престол справді мала перетворити шматочок звичайнісінького вугілля на коштовний камінчик, що належало принести сюди, до потаємної кімнати королівської скарбниці, та покласти під чарівний портрет. Проте де гарантія, що камінчик буде справжнім?! Тобто — що на нього справді обернулася саме вуглинка?! Де гарантія, що кандидат на престол не скористається послугами, наприклад, ось такого майстра?..
Король відчинив двері секретної кімнати, й за мить у неї увіпхнули молодого ювеліра із скрученими за спиною руками. Костандіс розгублено мовчав.
— Так, синку, подібної гарантії не дасть ніхто! — резюмував володар. — А тому наш мудрий предок зробив усе можливе, щоб поголос розніс викривлену легенду, де замість рубіна фігурує «король каменів» — діамант. Донедавна правду знали лише троє людей в усьому світі: я, твоя мати і мій ювелір. Відтепер коло посвячених розширилося рівно удвічі, бо до нас долучилися ще троє: ти, твоя Хелен і оцей молодик. Ясна річ, це якщо не враховувати її!
Король мотнув головою у бік портрету.
— Отже, виходить, усі наші предки… — пробелькотів нещасний Костандіс.
— Так, усі без виключення, — підтвердив пристаркуватий король. — Але що може краще засвідчити силу людського кохання, як не здатність іти навіть проти родового закляття?! У той чи інший спосіб долаючи його…
— Але ж виходить, що я ризикував долею свого королівства, — зітхнув принц.
— Тож коли настане твій час зійти на трон разом з майбутньою королевою Хелен, ти зробиш усе від тебе залежне, щоб більше не ризикувати своєю землею, — обірвав різко король. — Ти відмовився від військової підтримки, від багатства і торгових зв’язків, віддавши перевагу силі свого кохання. Відмовився від трьох іноземних принцес — проте, як і всі наші предки, обручився з дочкою власного народу. Пам’ятай же про цей вибір, сину мій! Добре пам’ятай і ніколи не зраджуй йому. Бо із щирим коханням у серці та підтримкою простих людей ти вбережеш королівство, щоб колись передати його нащадкам.
— А-а-а…
Костандіс кивнув на ювеліра, і той благально мовив:
— Прошу помилувати мене! Я віддам справжній рубін, я все виправлю, я…
— Звісно, тебе помилують, — король посміхнувся уперше за сьогоднішній день, — але тільки за двох умов.
— За яких?
— По-перше, якщо триматимеш язика за зубами. А по-друге — якщо ти, майбутній королівський ювелір, свого часу виготовиш золоту обручку з вуглинкою для мого онука, старшого сина Костандіса, і, поклавши до цього зачарованого футлярчика, віддаси Костандісу. Мій ювелір розповість тобі дещо з цього приводу.
Принц і юнак так і застигли із роззявленими ротами. Пристаркуватий король же посміхнувся вдруге за цей день і підтвердив:
— Саме таким чином стають королівськими ювелірами у нашій землі. Вона про це знає також.
Усі подивилися на портрет, що висів на стіні.
Намальована жінка самовдоволено всміхалася…
