Читать «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс» онлайн - страница 3

Ставимо собі завдання докладніше висвітлити деякі намагання з боку відкритих і притаєних противників українського націоналізму звести визвольний рух з його властивого шляху, підсунути йому неправильні і шкідливі позиції. Не займаємося тут тим, що відкрито поборює, опрокидує революційно-визвольний рух. Хочемо виявити справжню істоту таких явищ, які роблять це при сповидному прихильному до нього відношенні.

Провідна, і для всіх того роду намагань спільна, лінія полягає в тому, щоб сучасну визвольну боротьбу звести з її націоналістичного шляху, шляху повноцінної Української Національної Революції — на шлях тільки протирежимного спротиву-резистансу. Ця лінія спільна і для тих, які з різних причин відійшли від українського націоналізму чи не спроможні його сприйняти й хотіли б потягнути за собою на протинаціоналістичні манівці цілий визвольний рух, як і для тих, що уважають таку лінію за перехідний, тепер конечний етап до підкошення і повного знищення визвольного руху.

* * *

Намагаючись збити визвольний рух з його націоналістичного революційного шляху, його противники часто послуговуються методою фальшиво зображувати й пояснювати справжні позиції сучасної визвольної боротьби в Україні, як теж обосновувати такі намагання фальшивим висвітлюванням потреб та умов розвитку визвольних змагань. Однією з таких фальшивих суґестій, що намагаються причепитись до нашого руху і впливати на дальший його розвиток, є наступна комбінація тез і висновків.

У 1941-43 роках, мовляв, виявилося, що на Осередніх і Східніх Українських Землях ідеологія і програма українського націоналізму та його концепція української національної революції — несприємливі. За двадцять літ панування большевизму в Україні сталися такі зміни в суспільно-політичному думанні широких мас українського народу, що світогляд, ідейно-програмові цілі марксо-большевизму в теорії знайшли загальне визнання, прийнялися як правильні, найпоступовіші, а ввесь найкращий, найактивніший елемент середнього й молодого покоління, вихований на большевицькій ідеології, є з переконання ідейно-комуністичний. Все незадоволення — ґрунт для мобілізації мас до революційної боротьби — серед подавляючої більшості народу йде не по лінії принципового заперечення комунізму, його цілей і основних засад, а по лінії заперечення тільки актуальної практики большевицького режиму, що стоїть у повній протилежності до «приємливих, шляхетних» ідей теоретичного комунізму. В площині національно-політичної свідомости і таких же прагнень в масі українського народу нема тепер принципового глибокого заперечення самої істоти імперіялізму й духу Москви, яка намагається задушити духову культуру, національно-державну й суспільно-економічну самобутність української нації. Відчуття й освідомлення того, національний інстинкт ніби вже притуплені. Існує лише заперечення суспільно-економічного визиску, економічного упослідження України й терористичного тоталізму большевицького режиму.