Читать «Люборацькі» онлайн - страница 92

Справді він мало в ополонку не залетів: як чкурнув з сіней, то погнався, як несамовитий, і дав такого сторчака, що аж посунувся. Щоб не розбити пляшки, бо хазяйська була, підняв він її вгору й посунувся на ліктях аж на лід, бо гримнувсь над самим Смотричем.

Почали помаленьку вертатись ті, що повтікали і наново почалось, що й поперед було.

Через скілька день хто тут був і не втік, стояли коло порога за те, що вештаються «в учебне время».

Під час цієї покути Антосьо отримав листа від матері з поклоном від Галі. То вже був забув її, а це разом воскресло прошле, й дівчина, як намальована, стала перед очима і не вступається; чи чита Антосьо, чи пише — вона тут та й тут.

III

Незабаром після цього, ще Антосьо і не вчився в Кам'янці, а вже сидів у кутку і мимрив з «Православного Исповедания». Сердиться, лається, а вчити треба, то полає та й знов мимрить. Як от входить той самий канцелюра, що визволив оце з біди й просить музиків десь там вечір грати. І досі в Кам'янці той звичай є, що дрібніші пани, як хочеться вечір видати, вдаються до семінаристів — музикантів. І ці йдуть, хоч і в незнайомий дім, і обоє скористують: панок має добрих музиків, а семінаристи погуляють досхочу. От і пішли вони, і Антосьо хоч і не перший раз, проте дичарем таким, що ну.

Грали, поки грали; та танцювали, поки танцювалось; а там взялись за іграшки. Пішов sasiad, fanty, pastor, — далі взялись за ptaszka. Чи навмисне, чи так попалось, Антосьо не забаривсь у kolo. Кому ж співали людяних: chodzi ptaszek… тому: wrobel, панянкам своїх; а Любораченку заспівали: Chodzi niedzwiedz…

Не зразу опам'ятався хлопець, а таки дошолопавсь у розумі, що його ведмедем назвали; то й постановив собі конче вивчитись всяких танців і всього, що треба, щоб не бути ведмедем. Мав же він до себе, що як постановить зробити що, то вже зробить, щоб там і бо-зна що. Ото й почав примічати, як там ногами виробляють танцюючи, а прийде додому, то й собі так потрапляє. Як нема нікого, то й у хаті; а як хто є, то забереться куди так, звідкіль тільки небо на його дивиться, і видригує мазура, витряса польки і всяких других. Таким побитом привчивсь Антосьо до всяких танців, що став хлопцем хоч куди; і поки перейшов у філософію, то вже мав від других дичарів і тютюн, і ковбасу, і різні ласощі за науку — що вчив танцювати. І всюди показував: і дома, і в класі, і в бурсі — де тільки доводилось. Інспектор знав, що він такий митець, та не мав, як причепитись, то, було, тільки перекривляється і то навмання, іноді навіть і не в тім класі, де Любораченко, бо й у вічі його не знав. А тимчасом реторика минала, і Антосьо все в мову входив і між товариством, і в городі. Чи до бесіди, чи до танців, чи до чого — Антосьо, якби не ретор, то всюди був би ватажком; а там не всі йому піддавались — не того, що він не вміє, абощо, а того, що — де ж таки? ретор! фе!… То виробився так Антосьо, поки вся реторика минула; а ще прошлими вакаціями був зовсім не такий: несміливий, бандуроватий, тільки зазнайко такий, що куди-куди!