Читать «Історія України-Руси. До початку ХІ віка» онлайн - страница 535

Про той же похід 941 р. оповідає Симеон Льоґотет (першої пол. X в.), і в сїм оповіданню називає Русь „Дромітами з роду Франків“ (κατέπλευσαν οί ΄Ρω̃ς, оί χαί Δρομι̃ται λεγόμενοι, οι ’εκ γένους τω̃ν Φράγγων ’όντες — ed. Bonn. p. 746). Ся примітка про франкський початок Руси, очевидно, зачерпнена з ґльоси (ib. p. 707), що теж ледво чи належить самому Симеону (див. у Успенского Ж. Μ. Η. Π. 1890, I с. 19). З сею звісткою, повтореною в продовженню Амартола і Теофана, взагалї трудно щось зробити; деякі норманїсти підносили, що Франками в Візантиї звали народи ґерманського роду (Круґ І. 293 sq., Кунік II. 397), але в дїйсности се слово уживало ся в дуже широкім значінню, обіймаючи tam Latinos quam Teutones (Corpus hist. Byz. XL p. 357, иньші тексти у Ґедеонова II с. XCII). Тому Томсен вже й не завів сього тексту між докази.

Для повности згадаємо ще про текст Ібрагіма ібн-Якуба (2-ої пол. X в.): „Краї Словян тягнуть ся від Сирійського моря на північ, до окольного моря (океана). I народи півночи опанували деякі з них і мешкають поміж ними й досї“ (ИзвЂстія с. 46). Кунік (ИзвЂстія ал-Бекри I с. 106) і за ним Вестберґ (Комментарій) бачили тут, розумієть ся, Норманів. Та тільки низше ібн-Якуб, кажучи, що „головнїйші народи півночи говорять по словянськи, бо перемішали ся з ними“, поясняє зараз: „як наприклад народ ал-Тршкин і Анклій ¹), і Баджнакія (Печенїги), і Русь, і Хозари“ — отсе й народи півночи!

¹) Анклїй уважають за Угрів, ’Όγγροι; Тршкін Вестберґ поправляє на Тедески — Нїмцї.619

Від історичних доказів перейдїм до лїнґвістичних, безперечно — далеко певнїйших і яснїйших, нїж історичні.

На першім місцї стоять тут імена Днїпрових порогів у Константина Порфирородного. Оповідаючи про торговельні подорожі Русинів до Царгороду, каже він про Днїпрові пороги та приточує імена сих порогів „по руськи і словянськи“ (ρωσιστί καί σκλαβινιστί); перший поріг зветь ся Есупі (’Εσσουπη), „що по руськи і словянськи значить: не спати“; другий „по руськи Ульвореі (Ούλβορσί), а по словянськи Островъни прах (’Οστροβουνίπραχ), що значить острів порога“ ; третій ,,Γελανδρί, що по словянськи значить: гук порога (ή̃χος φραγμοδ)“ ; четвертий по руськи ’Αειφόρ ¹), по словянськи Неясить (Νεασήτ), бо в скалах того порога криють ся пеликани (πελεκα̃νοι); пятий „по руськи Βαρουφόρος, по словянськи Βουλνιπράχ, бо чинить велике озеро (λιμνήν, попр. на δινήν вир)“; шестий „по руськи Λεάντι, по словьянски Βερούτζη, себто вареннє води (βράσμα νερού, врЂти — варитись, кипіти)“; семий „по руськи Στρούκουν (вар. vulg. Στρούβουν), по словянськи Ναπρεζή, себ-то малий поріг“.