Читать «Я ще повернусь» онлайн - страница 5

Піднялись на другий поверх. В просторій світлій залі з модерними меблями вже чекало кілька пар. Віта, затамувавши подих, позирала на молодих, що так само, як і вони, очікували на якийсь дуже важливий екзамен. Ось зараз відчиняться двері…

— Просимо молодих, Вікторію Новиченко й Володимира Заболотного, — пролунало урочисто з протилежного боку салону.

Від напруженого чекання Володимир утратив реакцію і якусь мить продовжував стояти, як і стояв.

— Чого, старий, зажурився? Мабуть, пива хочеш? — усміхалися зеленкуваті очі Миколи.

…До Вітиного будинку йшли набережною попід міст. На причалах у сірих хвилях ще гойдалися човни з пласкими днищами, каюки, катерки.

— Тепер ваші почуття пронумеровані, проштамповані й узяті на державний облік, — жартував Білий. — Пам'ятайте про це. Немає вже двох диких коней, але є дружна упряжка.

Крізь широке вікно струмилося ранкове сонячне проміння. Прибираючи розкладушку, Білий зачепив порожню пляшку з-під шампанського. Заболотний, що горілиць спав на софі, повернувся, нерозуміючим поглядом утупився в друга. В його каламутних очах ще стояло вчорашнє весілля з тостами та безперестанним «гірко!».

— Що, старий, не впізнаєш? — сміявся

той. — Це я, Микола Білий, твій друг. Палити тут можна?

— Пали, доки нікого немає.— Заболотний скочив із софи, відчинив кватирку. На підвіконні стояло кілька букетів.

Зайшла Віта.

— Ви вже повставали? — усміхнулась. — Доброго ранку!

— Привіт. — Заболотний торкнувся губами її шовковистого волосся. «Ось вона, твоя блакитноока мрія, ти можеш доторкнутись до неї, стиснути її в обіймах — вона твоя, вона вже не мрія, а дійсність…»

Цієї миті відчув рантом, що, перетворивши мрію на дійсність, залишився без неї, без мрії, ніби спустошений, та щось нове п'янким трунком ударило в скроні…

Снідали втрьох. Білий розповідав про себе. Він працював змінним майстром на коксохімічному заводі.

— …Побачили б ви наше пекло — коксове відділення… Височезні сифони на пек, а зверху вентиля, крани — все чорне й гаряче, а під самим дахом Ханан-апаратник у брезентовій робі — як люцифер, носиться з важким ключем… І безугавний гуркіт насосів, що качають смолу на колону! Старий, там працюють сильні люди!

Білий нарікав, що не має ні хвилини вільного часу: перейшов на комсомольську роботу. Проте Заболотний не йняв віри тим наріканням, бо знав, що та робота Білому до вподоби — він і в інституті її залюбки виконував.

— Друзі, після полудня мені треба їхати, — сказав Микола.

Заболотний зітхнув:

— Шкода. Навіть не встигли поговорити як слід.

В кіоску біля вокзалу Білий купив шашки.

— Візьміть, — простягнув, посміхаючись.

— На біса вони нам? — здивувався Володимир.

— В Індії є такий звичай: молоді перший місяць після шлюбу грають у шашки. Це щоб звикнути одне до одного.

Тишу розкраяв різкий гудок. Поїзд повільно рушив.

III

Куліш критично оглянув Заболотного.

— Об стрілки на твоїх штанях можна порізати палець, — сказав, лукаво примружившись. — Та й сорочка така вже біла, що зір зіпсуєш, коли дивитимешся без захисних окулярів.

Володимир тільки хмикнув у відповідь. В кімнаті приємно пахло. Колега чаклував над колбою з кавою. Він любить каву, мабуть, тому, що в неї можна доливати коньяк.