Читать «Дафніс і Хлоя» онлайн - страница 37

Після присяги Дафніс зупинився, почекав Астила, який уже добігав до нього, і вони поцілувалися. У цю мить прибігли інші: слуги, служниці, сам батько, а за ним мати. Усі його обнімали, цілували, раділи та плакали. Дафніс особливо люб'язно обнімав батька та матір, начебто знав їх давно. Він так горнувся до них, що не хотів їх покидати й на хвилину. Рідна кров скоро викликає довір'я. Він на мить забув про Хлою. Коли всі повернулися додому Дафніс одягнувся у коштовний одяг, присів біля батька й слухав його розповідь.

«Одружився я, мої діти, замолоду», — почав Діонісофан. «Незабаром я думав, що я щасливий батько. Спочатку народився син, а за ним — дочка, а третій — Астил. Я міркую собі: моя родина досить велика, тому четверту дитину, коли народилася, я велів викинути, а ті речі поклав не як розпізнавальні, а як такі, що даються у могилу. Та доля вирішила інакше. Старший син і дочка померли одного дня і від однієї хвороби. Тебе врятувала божественна прозорливість, щоб у нас на старість була підпора. Не пам'ятай мені злого, що я вчинив; це сталося не з моєї волі. І ти, Астиле, не журися, що візьмеш частину замість усього майна, адже ж немає кращого маєтку для розумної людини, як брат. Тож любіть один одного, бо своїм багатством можете змагатися з царями. Я вам залишу великий земельний наділ, багато добрих слуг, золото, срібло і все, що вважається багатством у заможних людей. Проте застерігаю, що оце поле, Ламона з Мартілою та кози, які він пас, — усе віддаю Дафнісу».

Ще батько не закінчив, як Дафніс підскочив і вигукнув: «Добре, тату, що ти мені нагадав про це. Піду й пожену кози до водопою. Десь вони, відчуваючи спрагу, чекають на мою сирінгу, а я тут сиджу». Усі люб'язно усміхнулися з того, що він, ставши хазяїном, ще хоче бути козопасом, і тут же послали слугу, аби заопікувався козами. Самі принесли жертву Зевсу-спасителю і улаштували учту. На цю учту не прийшов Гнафон. Він просидів день і ніч у храмі Діоніса, як людина, яка просить захисту.

Швидко розлетілася чутка, що Діонісофан знайшов сина й що Дафніс із козопаса став хазяїном цих полів. Раненько збіглися люди з усіх сторін: одні, щоб повеселитися разом із Дафнісом, а інші принесли подарунки його батькові; серед них перший прибіг опікун Хлої Дріас.

Дафніс затримав усіх, щоб разом з ними повеселитися. Розпочалася урочиста учта. Приготували досить вина, усілякого печива, птицю, поросят та медівників. Спочатку принесли жертву польовим божествам. Тоді Дафніс зібрав свої пастуші скарби й пожертвував богам: Діонісу — пастушу торбину та кожушок, Пану — сирінгу та флейту, німфам — пастуший посох та горнята-близнята своєї роботи. Його теперішнє житія було набагато приємніше, ніж невідоме багатство, тому з очей його котилися сльози, коли прощався з усім. А перш, ніж повісити у гроті горнята-близнята, він ще раз надоїв у них молока; перед тим як повісити кожушок, ще раз його одягнув, ще раз заграв на сирінзі й уже тоді поклав її Панові. Усі ці речі він поцілував, поговорив із козами та цапами. Усіх кликав по імені. Тоді напився води з джерела, як це, звичайно, робив він разом із Хлоєю, але про кохання не згадував, а чекав нагоди.