Читать «Цитатник» онлайн
Сергій Вікторович Жадан
Сергій ЖАДАН
Атеїзм
НЕП
Сергій ЖАДАН
ЦИТАТНИК
(Вибране)
Двадцятого квітня йшов дощ.
Я важко відчинив нефарбовані двері.
Клейка бруківка липла до підошов,
І ми, мов мухи, єдналися з твердю.
До цього був проміжок часу — довгий і рваний,
Повільне чекання і порожня кімната,
Подвір'я холодна переповнена ванна.
І краплі дощу — темні, мов нафта.
А потім був автобус, він мчав на південь,
Борсаючись, мов риба, в дощових потоках.
Були сусіди, котрих доводилось терпіти,
І було якесь дурнувате передчуття потопу.
І їхав я, нагору закинувши торбу,
Мляво бажаючи, щоб дощ нарешті вщух,
І вгризався старим черв'яком автобус
У важковпале яблуко дощу.
Зростала депресія — повільно, але значно.
Хотілося пити і тягнуло на узагальнення,
Бо недавнє піднесення звелося нінащо,
І очі сусідів робились благальними.
Все закінчилось, як завжди, дещо прозаїчно
— Я горбився з морозу і сахався світла, мов щур.
Був простір, наповнений вологою ніччю,
І був дощ, котрий так і не вщух.
Тобі гадають на руці,
тобі щастить — все гарно й просто.
Поглянь, як розігрітим оцтом
стирає Бог свої рубці.
Твоя хода важка й тривка.
Тобі крізь череп б'ються роги.
І тонко губляться дороги
в твоїх руках.
Атеїзм
Ти завжди ставилась
до цього з підозрою
Маріє
Але ось вим'я його серця
стікає молоком болю
І ти просидівши біля нього
ніч на дощі і вітрі
відчуваєш як твоя шкіра
мов засмагою береться іржею
зневіри
Ти уважно розглядаєш
рубець від поцілунку учня
що червоніє на його неголеній щоці
мов слід тупого леза
І твої руки ще довго
будуть пахнути бензином
яким ти палила
наші міста
Ти здається
говорив колись
що часто уявляєш собі
ангела — великого білого птаха
з гострим сильним дзьобом
щоб розбивати тверді
горіхи Божого смутку
Сіль запеклася
на твоїх пальцях
адже слово Боже воно
як таранька — його смакуєш
проте ним не наситишся
Вечорами ти довго сидиш
на порозі
зчищаючи з риб'ячих спин
срібні монети луски
А над твоїм одвірком
світиться на місяці
маленька підкова
з чортячого копита
Ти цілуєш його
і разом з твоєю слиною
на його губах
зостаються
мікроби зради
На прощання
ти міцно тиснеш
його кістляві руки
і з-під твоїх пальців
птах зради
слизький і пітний
вибивається вгору
Перш ніж
відійти від нього
ти вимовляєш
кілька слів
і твій язик
б'ючись мов риба
відкладає
ікру зради
в твоїй горлянці
І єдине
що тебе може видати
це хіба що
той самий язик
котрий
на відміну від твого
блідого обличчя
довго паленітиме з сорому
