Читать «Чорна пантера i бiлий медвiдь» онлайн - страница 23

Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.

Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...

Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.

Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...

Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!

Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?

Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).

Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!

Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!

Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?

Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...

Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!

Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...

Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!

Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.

Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...

Корнiй (не чуючи, пiдбiга  до полотна, знiма  його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...

Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!

Рита. Мамо, я вас молю!

Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа  палiтру, мiша  фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..

Дитина слабо почина  плакати.

Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга  й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?

Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!

Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!

Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.

Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!