Читать «Чорна пантера i бiлий медвiдь» онлайн - страница 12

Мiгуелес. А ви звiдки зна те, що нi одного поцiлунку? Хiба вони не разом живуть?

Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обiця  йому неземнi блага, то смi ться з його; то рветься, то сидить як камiнь. Потiм схоплю ться, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притяга  до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!

Мiгуелес стрiпу ться й одходить до свого столика.

Лемонь . Через що ж Мулен вам все це розказував?

Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.

Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!

Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).

Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива  всiм головою, роздяга ться й сiда  окремо за передвiй столик.

Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?

Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма  зараз прийти.

Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).

Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?

Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!

Штiф. Ха-ха-ха!

Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?

Блек. Сподiваюсь.

Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.

Штiф i Сафо смiються.

Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?

Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.

Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?

Блек. На цей раз для мене чудеснi.

Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.

Лемонь  (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.

Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!

Сафо. Ти куди?

Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.

Лемонь , оглядаючись, нi на кого не дивиться.

Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покида ш нас в самотi?

Лемонь  (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).

Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi  це робити! О ви, мужчини! От уже й утiшився... Na!

Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.

Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!

Входять Снiжинка i Янсон.

Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву ):

Si voulez de l'amour,

Depechez vous to uj ours.

O-la-la la-la la-la-la [18].

А, святiйший Кардинале! Ви вже на сво му мiсцi з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор i сер також? (Кида  погляд на Корнiя). А де ж Камiль, Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровка ться).

За нею Янсон з люлькою в зубах.

Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде пустувати. Нашi орли полетiли на бал "незалежних новаторiв". Helas[19]!

Снiжинка. Ах, бал "незалежних новаторiв", це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi на той столик (хита  на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспiльствi шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Бiлому Медведю.