Читать «Крадіжка в готелі "Гранд-Метрополітен"» онлайн - страница 9

— Мій друже Гасгінгее! — скрикнув він, підхопившись з місця мені

назустріч, — Обійміть мене, друже, все йде якнайкраще!

На щастя, обійми мались на увазі тільки фігурально — що не завжди буває, коли маєш справу з Пуаро.

— Ви хочете сказати, що... — почав був я.

— Все скінчилося чудово, не боюся цього слова! — проголосила місіс

Опалсен, і по н повнощокому обличчю розтлилася усмішка. — Хіба я не сказала

тобі, Еде, якщо він не поверне мені мсі перли, то цього не зробить більше ніхто?

— Казала, серденько, казала. І ти мала рацію. Я розгублено дивився на

Пуаро, і він прийшов мені на допомогу.

— Мій друг Гастінгс, як то кажуть, збився з пантелику. Сідайте, і я

відкрию вам таємницю цієї справи, що так щасливо завершилася.

— Покоївка і лакей, рагbleu! Ви не підозрювали? Навіть після того, як я

вам натякнув перед від'їздом на кравецьку крейду?

— Ви казали, що нею користуються столяри-червонодеревці.

— Природно, користуються — щоб легко ковзали по полозах шухляди. Хтось

дуже хотів, щоб шухляда беззвучно висовувалась і засовувалась. Хто б це міг

бути? Очевидно, тільки покоївка. План їхніх дій був настільки оригінальний, що

зразу не впадав у вічі — навіть у вічі Еркюля Пуаро! Послухайте, як вони все це

упорали. Лакей чекав у сусідньому порожньому номері. Служниця-француженка

виходить з кімнати. Покоївка блискавично висовує шухляду, виймає скриньку з

коштовностями і, відчинивши засувку, передає скриньку через двері. Лакея, не

поспішаючи, дублікатом ключа, яким він завчасно запасся, відмикає скриньку, виймає намисто і чекає сигналу. Селесгіна знову виходить з кімнати і — шасть! —

в одну мить скринька передається назад і ставиться в шухляду.

З'являється мадам, крадіжку' виявлено. Обурена . підозрою покоївка

вимагає, щоб її обшукали, і залишає кімнату з незаплямоваиою репутацією. Копію

намиста, яким вони завчасно запаслись, покоївка вранці ховає в постелі

француженки — спритний хід!

— Так навіщо вам знадобилося їхати в Лондон?

— Ви пам'ятаєте картку?

— Авжеж. Вона збила мене з пантелику. Та й зараз я не все розумію. Я

вважав...

Я з делікатності замовк, дивлячись на містера Опал-сена.

Пуаро- від усієї душі, розреготався.

— Une blague. Для лакея. Це була картка з особливим покриттям — для

відбитків пальців. Я попрямував зразу ж у Скотленд-Ярд, розшукав нашого давнього

приятеля інспектора Джеппа і виклав йому всі відомі мені факти. Як я і

підозрював, відбитки пальців належали двом добре відомим злодіям, які

спеціалізувалися на крадіжках коштовних каменів і яких уже давненько розшукує

поліція. Дуепп приїхав сюди разом зі мною, злодіїв заарештовано, а намисто

знайшли в квартирі лакея. Не дурна парочка, але вони помилились у виборі методу.

Чи' не казав я вам, Гастінгсе, принаймні тридцять шість разів, що без методу...

— Принаймні тридцять шість тисяч разів! — перебив його я. — Однак, поясніть, у чому було вразливе місце їхнього методу?

— Друже мій, улаштуватись на роботу покоївкою або лакеєм — непоганий

задум, але при цьому ні в якому разі не слід ухилятися від своїх прямих

обов'язків. Вони залишили незайнятий номер неприбраним і тому, коли лакей