Читать «Вождь червоношкірих» онлайн - страница 5

Ваш посланець повинен покласти відповідь у цю коробку і негайно повернутися до міста.

Якщо ви вдастеся до підступів або не виконаєте наші умови, то ніколи вже не побачите свого сина.

Якщо ж сплатите гроші, як сказано,- за три години він повернеться до вас живий і здоровий. Ці умови остаточні, і якщо ви не пристанете на них, ніяких переговорів ми провадити з вами не будемо.

Двоє відчайдухів».

Я надписав Дорсетову адресу і поклав листа у кишеню. Коли я вже зібрався йти, хлопчисько підходить до мене й каже:

– Правда ж, Зміїне Око, ти дозволяєш мені гратися в розвідника, поки тебе не буде?

– Звичайно, грайся,- кажу я.- 3 тобою гратиметься містер Білл. А що ж це за гра?

– Я розвідник,- каже Вождь Червоношкірих.- Мені треба домчати до селища попередити поселенців, що йдуть індіанці. Мені вже набридло бути індіанцем. Я хочу стати розвідником.

– Гаразд,- кажу я.- Шкоди з такої гри, здається, не буде ніякої. Гадаю, містер Білл допоможе тобі розладнати плани кровожерних дикунів.

– А що я маю робити? - питає Білл, з підозрою дивлячись на хлопчиська.

– Ти будеш кінь,- каже розвідник.- Ставай рачки. Не можу ж я домчати до селища без коня.

– Треба його розважити,- кажу я,- поки ми доконаємо цю справу. Пограйся з ним трохи.

Білл стає навколішки, і в його очах з'являється вираз, що бував у кролика, який попав у сільце.

– Чи далеко ж до селища, хлопче? - питає він хрипким голосом.

– Дев'яносто миль,- каже розвідник.- І доведеться тобі напружитися, щоб поспішити туди вчасно. Ану, гайда!

Розвідник стрибає Біллеві на спину і гатить його п'ятами в боки.

– Ради бога, Семе,- каже Білл,- вертайся якомога швидше. Ні, не треба було просити за нього більше тисячі. Слухай-но, перестань мене штурхати, а то я зараз устану і дам тобі перцю.

Я подався в Поплар-коув, зайшов на пошту і в крамницю, посидів там, побалакав з фермерами, що приходили купувати всяку всячину. Один з пишними бурцями сказав, що все місто сполошилося: у старого Ебенезера Дорсета пропав хлопець - або заблудився, або його вкрадено. Саме це я й хотів дізнатися. Я купив тютюну, спитав, почім зараз сочевиця, непомітно вкинув у скриньку листа і пішов.

Поштмейстер сказав, що за годину прийде поштар і забере пошту у Вершину.

Коли я вернувся до печери, ані Білла, ані хлопця не було видно. Я пошукав навколо печери, зважився разів зо два гукнути, але відповіді не було. Отож я запалив люльку і сів на порослий мохом камінь.