Читать «Я у Марспорті без Хільди» онлайн - страница 9

Я не казав нічого. Я просто стояв, тамуючи подих, і тримав чек так, щоб вона могла його бачити. Просто стояв. Просто тримав.

Не сумнівайтеся, при слові “ялозити” вона почала придивлятися пильніше. Надто високої освіти та дівчина не здобула, але прочитати “десять тисяч кредитів” уміла швидше за будь-якого випускника коледжу в цілій Сонячній системі.

— Максе! Для мене?

— Все для тебе, крихітко, — сказав я. — Я ж казав тобі, що маю невеличку оборудку. Я хотів тебе здивувати.

— О, Максе, який ти милий! Я насправді не гнівалася. Я жартувала. Їдь просто до мене, — вона вже зняла плащ.

— А як з твоїм візитом?

— Я ж сказала, що жартую.

— Їду, — сказав я втомлено.

— Але тепер з усіма до єдиного кредитами, — сказала вона пустотливим тоном.

— З усіма, — запевнив я.

Я перервав зв’язок, вийшов з кабіни і тепер нарешті відчув себе віль… віль…

Я почув своє ім’я.

— Максе! Максе! — Хтось біг до мене. — Рог Крінтон сказав мені, що я знайду тебе тут. Нарешті мама здорова, отже, я дістала спеціальний квиток на “Космоїд”. А для чого ці десять тисяч кредитів?

Я не обертався.

— Привіт, Хільдо!

А потім я обернувся й спромігся на найважчу річ, яку мені будь-коли вдавалося зробити за все моє нікчемне космострибне життя.

Я спромігся посміхнутися.