Читать «Небезпечні мандри» онлайн - страница 5

 Коли Кучма ввів Ліщину й П’ятого, він чемно до них привітався. Така Оусла, як ото Жабрій, могла собі дозволити погрози й насильство. Треарі це було ні до чого.

 Ах, Горіх! Адже Горіх, я не помилився?

 Ліщина,— виправив Головного Ліщина.

 Авжеж, Ліщина. Як мило з твого боку, що ти прийшов перевідати мене. І твій друг...

 Мій брат.

 Твій брат,— повторив Треара із ледь вловимим відтінком: «Не виправляй мене більше, гаразд?» — Будьте як дома. Покуштуйте салати.

 Салату для Головного Кроля Оусла крала з города, до якого було півмилі полем. Крайнім рідко доводиться куштувати салату, дехто й не знає, що воно таке. Ліщина чемно взяв маленький листочок і пожував. П’ятий відмовився і тільки сидів, кліпаючи очима та, як на лихо, сіпаючись усім тілом.

 Ну, то як вам ведеться? — спитав Головний.— Скажіть, чим я можу вам допомогти?

 Пане,— трохи невпевнено почав Ліщина,— це все через мого братика, П’ятого. Йому часто вдається передбачити небезпеку — я сам не раз у цьому переконувався. Тієї осені він провістив, що буде повінь, а ще іноді може сказати, де поставлено сильце. А зараз він говорить, що чує страшну небезпеку, яка насувається на колонію.

 Страшну небезпеку! Так, розумію. Як це прикро! — мовив Головний аж ніяк не сприкрено.— А яка ж то небезпека, хотів би я знати? — звернувся він уже до П’ятого.

 Не знаю,— відказав П’ятий.— A-але це щось д-ду-же л-лихе. Таке л-лихе, що п-просто дуже л-лихе,— не до ладу закінчив він.

 Треара чемно вичекав хвильку, а тоді сказав:

 Ну, і як же цьому зарадити, дозвольте спитати?

 Тікати! — випалив П’ятий.— Всім тікати! Негайно. Пане Треаро, нам треба всім тікати!

 Треара знову почекав. А тоді, карбуючи кожне слово, мовив:

 Який високий наказ! А ти що думаєш про це, Ліщино?

 Бачите, пане,— пояснив Ліщина,— мій брат лише відчуває щось, він нічого не надумує. На нього просто находять отакі передчуття, якщо я висловлююсь досить зрозуміло. Ні в кого немає сумніву, що саме ви є той, хто має вирішувати, що робити.

 Що ж, дуже милі ти кажеш слова. Сподіваюсь, що таки я вирішую. Але зараз, дорогі друзі, давайте трохи поміркуємо над цим, добре? Нині травень, чи не так? У всіх повно клопотів, кролі тішаться, жирують собі. На цілі милі довкола нема елілів, принаймні так мені доповідають. Хвороб немає, погода чудова. А ти хочеш, щоб я сказав колонії, що твій юний... гм, юний... твій брат має якесь передчуття і ми повинні поплентати казна-куди полями, наражаючись на всілякі небезпеки, еге ж? Як ти думаєш, що вони скажуть? Що страшенно раді, га?

 Вони послухаються вашого наказу,— уставив П'ятий.

 Дуже мило з твого боку,— відрізав Треара.— Що ж, може, вони й послухаються мене, може. Але мені треба добре все це обміркувати. Це дуже серйозний крок, авжеж. І ще ж...